У ритмі вальсу

Рейтинг користувача:  / 1

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 03 квітня 2015, 09:41

Лине музика, кружляють у вічно юному вальсі пари. Маленькі танцюристи старанно повторюють вивчені рухи. Комусь вдається злитися з музикою, а хтось розгублено шукає оченятами людину, яка найбільше переживає за їхні невдачі. Це до неї вони побіжать після виступу зграйкою маленьких пташенят, будуть слухати поради, хтось розмазуватиме слізки чи, навпаки, радітиме перемозі. А людина та - найкращий друг і порадник, їхня друга мама, їх наставник – хореограф. Це – професія моєї мрії.

У дитинстві кожна дівчинка уявляє себе на балу Попелюшкою, яка кружляє в казковому палаці. Але танець – це не просто красива картинка. Танець – це життя. Не можна передавати глядачам якісь почуття, не відчуваючи їх кожною клітинкою твого тіла.

Моє захоплення хореографією настільки велике, що бурхливою хвилею накриває мене з головою і відносить у світ вальсу, танго, фламенко, музики та щоденних тренувань. Це не просто рід фізичних занять, а спосіб вираження емоцій, світ, у якому я можу бути сама собою.

Із танцями вирішила пов’язати й свою професію. І хоча вибір майбутнього роду занять – доволі складне завдання, адже це вибір твого способу життя, хобі, захоплення (добре, якщо все це збігається). Для мене ж все здається простим: тільки хореографія. Але це ніяк не входить у плани батьків, особливо мами. Так, їй подобається моє захоплення, але пов’язувати з ним життєвий вибір - нерозумно, як вважає вона. Лікар,фармацевт або якась інша серйозна професія – будь ласка, тільки не танці.

Якщо ви думаєте, що вмовити маму - легке заняття, то глибоко помиляєтеся. Допоміг випадок…

Родинне свято було в розпалі. Текли рікою розмови, побажання, і раптом хтось із родичів попросив мене затанцювати вальс. Я вже ладна була випурхнути на імпровізовану сцену, але мама строго подивилася в мій бік, мовляв, ми ж не на звітному концерті. Та гості не здавалися, і ненька розгублено кивнула. Після свого маленького виступу, звичайно, чекала аплодисментів, але не очікувала сліз. Ось тоді, напевно, крига й скресла… Матуся інакше стала дивитися на моє захоплення танцями. А братове весілля взагалі розтопило лід несприйняття професії хореографа. Мій танець став подарунком новій сім’ї та й мені, бо батьки зрозуміли, про що я мрію. Сила мистецтва - непереможна. Мама згодилася зі мною, але все ж у глибині душі в неї жевріє надія на те, що зміню своє рішення. Я ж поки що так не думаю, хоча й учу додатково біологію та хімію. У житті трапляється різне,та й знання за плечима не носити.

Про світ хореографії можу розповідати довго й, сподіваюся, цікаво (маму ж все-таки переконала). Тільки танці - це не лише красива картинка, перемоги й нагороди, а й важка робота. Буває, нахлинуть сльози від того, що не вдається якийсь елемент. І тоді на допомогу приходить тренер. Нашому колективу «Грація» пощастило, адже Катерина Євгеніївна - справжній професіонал і наша друга мама. Я теж мрію пов’язати життя з хореографією і передавати свою майстерність дітям.

Вважаю,що моя майбутня професія зможе змінити світ на кращий. І закружляє наша старенька планета вічно юний вальс, а зорі будуть підморгувати в такт музиці.

Ольга Журавель,
10 клас,
Бахмацька гімназія

• < Попередня
• Наступна >