Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Прославив наш край

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Не пригадаю, хто з українців нашого краю прославив би своїм винаходом Вітчизну більше, ніж Петро Іванович Прокопович. Впевнений, не варто вкотре розповідати читачеві про винайдений ним рамковий вулик. Ідея митченського пасічника полягала у збереженні бджолиної сім’ї при вилученні меду з вулика. А потім з’ясувалося, що, крім усього, кінцевий продукт був чистим, як бурштин. Догляд за одомашненою комахою став доступнішим, результативнішим. Все це надало поштовх більш широкому впровадженню бджільництва у господарській діяльності селянина. Скоро мед із розряду делікатесів перетворився у доволі доступний продукт.


Від часу винаходу розділяє нас два сторіччя, але вагомість того відкриття не стала менш вартісною. Особливою шаною користується видатний пасічник у бджолярів, це зрозуміло. Доводилося зустрічатися із декотрими з них з різних регіонів, коли при знайомстві дізнавалися про причетність автора до Присеймівського краю, обов’язково цікавилися Пальчиками, запитували про все, що стосувалося Прокоповича.


Показова історія в цьому плані із Геннадієм Івановичем Киргизовим. Родом він із далекої Башкирії, ще його дід Сергій розповідав онукові про винахідника рамкового вулика. І треба ж, через багато років доля занесла мого співрозмовника у наш край. Тут він служив у військовій частині. Скоро дізнався про могилу дідового кумира, то час від часу подорожуючи на Сейм, звертав до скромного пам’ятничка, аби покласти квіти, або просто постояти поруч, віддаючи шану винахіднику та згадуючи і свого діда.


Днями відсвяткували день апостолів Петра і Павла, саме в їх честь нарекли новонародженого Прокоповича. Відтоді минуло вже 240 літ, і саме з цієї нагоди до місця поховання видатного пасічника прибули і його прихильники, і посадовці від районного до обласного масштабу, приїхали гості з Києва, не говорячи вже про мешканців округи. Були виступи, одні згадали про винахід Петра Івановича, інші зосередили увагу на багатогранності таланту винахідника, популяризатора розвитку бджільництва. Серед того розмаїття промов запам’ятався заклик народного депутата Валерія Давиденка: „Давайте повчимося на прикладі цієї людини жити для суспільства, і тоді наші діти будуть пишатися нами...”


Вже давно немає з нами Петра Івановича, але його справи і сьогодні живуть серед нас. Несправедливо талант Прокоповича звужують до рамки вулика, це була особистість значно масштабніша. Він не став тішитись своїм відкриттям наодинці, а став пропагувати набуті знання, створивши школу пасічництва. До речі, то був перший подібний заклад в історії. Йому згодом стала замалою аудиторія у кілька десятків учнів, він почав виступати зі статтями у тогочасних виданнях Російської імперії. А пізніше і цього Прокоповичу не вистачало, і публікації на тему бджільництва з’являються навіть у французьких спеціалізованих журналах.


Не лише бджоли цікавили нашого земляка. Він проявив себе й у інших галузях сільського господарства. Петро Іванович одним із перших вирощував у нашому регіоні шовковицю та виноград, залишив слід у розвитку садівництва та городництва.


А у 1843 році висадив тутові дерева та завіз до школи бджільництва шовкопряда. Знову ж вже наступного року популяризував свій досвід у шовківництві через «Земледельческий журнал», у якому опублікував статтю «Описание опыта над шелководством весной нынешнего года в с. Пальчики».


А за кілька років до того моделював удосконалений варіант хлібозбиральної машини. З цього приводу писав, що нова модель суттєво відрізнялася від усіх попередньо сконструйованих.


В одній із своїх статей Петро Іванович радив: ”Обсадіть подвір’я будівельним лісом, висадіть в кінці городу лісок з кущами або садовиною, озеленіть вулиці, пустирі, низовини, околиці сіл, вигони, межі та дороги. Коли вони виростуть, то стануть у пригоді, як будівельний і опалювальний матеріал, а також допоможуть бджолам збирати неподалік мед. Будинки ваші стануть більш безпечними від пожеж, а їх мешканці матимуть від цього і користь, і задоволення.” Справді, порада ця звучить актуально для всіх і нині.


Видатний учений-селекціонер І.В.Мічурін згадував: “Я завжди святобливо, з великою насолодою перечитую повчальні статті талановитого чернігівця Прокоповича, який для розвитку сільського господарства віддав свій розум, талант і серце”.


...Талант і серце. Чи не тому вдячні нащадки пам’ятають про нього ще й сьогодні, чи не тому на його пасіку охоче заїздили в гості і видатні історики - Микола Костомаров та дворянин Олександр Лазоревський, і поет-кріпак Тарас Шевченко, багато інших відомих і менш знаних у тодішньому суспільстві людей. Чи не тому його наука служила суспільству у всі часи – і за царів, і за генсеків, слугує і тепер, у пору демократії.


Ще раз зазначу, несправедливо талант Прокоповича звужувати до бджіл, меду, воску. Хоча, звісно, впершу чергу саме ці продукти, а ще прополіс, маточне молочко, пергу – постачає сучасний вулик. Мабуть, у Петра Івановича не вистачило часу збагнуть інший бік свого відкриття. Більша доступність займатися бджільництвом сприяла поширенню цього промислу. Це дало змогу виставляти вулики ближче до полів. Які б урожайні сорти не виростили селекціонери, без запилення не чекай ні овочів, ні садовини, ні гречки. Окремі медоносні культури, завдячуючи бджолам, дають кількаразову прибавку врожаю. Так при правильному використанні бджіл-трудівниць цитрусових можна зібрати вчетверо, вишень - у 7, а винограду - в 10 раз більше.


Багато почесних гостей відвідало в цей день могилу Прокоповича. Одними з перших поклали йому квіти вдячні бахмачани - міський голова Павло Шимко, помічники народних депутатів від Радикальної партії Олега Ляшка Микола Прокопенко та Олег Рубан. Адже, кажуть, якби не Прокопович, пройшла б залізниця з Конотопа до Києва через Батурин, і, можливо, про Бахмач ніхто б зараз і не знав...


...Там, на пальчиківському полі, де знайшов своє останнє пристановище Петро Прокопович, зібралися поціновувачі його таланту. Звучали промови, лунали пісні, дзвеніла срібно бандура.


Сподіваюся, іменинник все те бачив з небес.


Борис Сєдач

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове