Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Живе у селі ветеран...

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Дивна річ - життя. У дитинстві цінуєш одне, юність вабить іншим, а коли стаєш дорослим, уподобання зовсім не ті. Пригадав школу, як до нас приходили фронтовики, розповідали про війну, про бойових друзів, про їх подвиги. Був серед них Степан Петрович Богун. Про війну розповідати він не любив, але слухати його було цікаво, бо він знав безліч житейських історій. А не любив війну і армію, може, тому, що служити йому довелося сім років. Призвали його у 43-му. Брат Андрій пішов на фронт воювати з німцями, та так і не повернувся. Залишився лише рядок золотих літер на граніті сільського меморіалу „А.П.Богун”.


А молодший Степан вирушив на Схід, і довелось йому приборкувати самураїв. Японці - вояки уперті. Як отримає наказ стояти до кінця, і не зрушиш його, буде сидіти у своєму доті і відстрілюватиметься до останнього патрона. А коли закінчаться набої, розпоре власноруч свого живота. Говорив Степан Петрович, що коли б не атомні бомби, то довго б ще сколупували б далекосхідного агресора із загарбаних територій. Ці скупі його спогади врізалися у юнацьку пам’ять, так і збереглися.


Тепер мій земляк набагато цікавіший іншим. Дивуюся його загартованості. Ветерану вже 90, а він ще й сьогодні перекидає ногу через раму і подається велосипедом аж у центр. А їхати сюди чимало. Я ледь не вдвічі молодший, і то не дуже охочий до таких мандрівок.


Велосипед - постійний супутник мого земляка. Ще як працював на «поштовому ящику», офіційно це база Держрезерву, то роками їздив на роботу на двоколісній веломашині. Улюблений шлях - по залізниці, повз Шумейки. Він і сам згадує, що поки дістанеться до колії, проїде кілька верст лісом, надихається смоловим повітрям, то вже на маршрут виходить, немов відпочив на цілющім курорті. Йому – 90, але він ще й сьогодні бадьорий, завзятий, цікавиться життям. Ось якраз про його спосіб буття і хочу розповісти читачам. Може, кому й знадобиться, хтось побажає скористатись досвідом літнього курінця, аби зберегти здоров’я до схилу літ.


Колись Степан Петрович жив із дружиною, але Марії Степанівни вже немає четверо літ. Про неї нагадує щоосені величезний горіх, який посадила вона в дворі і який тепер віддячує родині Богунів плодами, а ще створює у літню спеку цілющий затінок. Син і донька вже самі давним-давно дорослі. Валентина Степанівна навіть на заслуженому відпочинку. Четверо онуків-дівчат теж живуть своїми родинами. Правда, найменша Лариса, яка мешкає в Києві, свою половинку ще не знайшла, і дід мріє, що на її весіллі вип’є кілька чарчин. До речі, про спиртне. Герой моєї оповіді, без явної шкоди для здоров’я, може вжити і 200, і 300 грамів. Пояснює це тим, що в молодості оковитою не захоплювався. Між іншим, і не палив цигарок. Може кому цікаво, до їжі старожил невибагливий, хоча донька Валентина Степанівна уточнює, більше любить варені страви – юшки, борщі. А от до картоплі ставиться досить байдуже. Сам же Степан Петрович говорить: « Я все хорошо їм», - і у цей момент хитрувато підкручує вуса. Рідні згадують ще одну його особливість. Він ніколи не лаявся, мало коли був сердитий, залишався виваженим і поміркованим за будь-яких обставин. Живе тепер сам. Тридцять сотих городу порають діти й онуки. Хоча в цьому році дід практично сам викопав усі бульби. Очевидно, хотів довести сам собі, що є ще порох у порохівниці. Майже весь день проводить на свіжому повітрі, знаходячи собі заняття у дворі. То наклепає і підточить сапу, то поправить держак лопати, підмете опале листя, а то подасться у сад, підріже гілки дерев. Ростуть у нього яблуні і груші, сливи і абрикоси. Любить поратись біля кущів смородини. Тримає Степан Петрович двох кізок, вважає, що їх молоко допомагає йому тримати форму.


Усе в нього є. І залишається життям він вдоволений. Єдине, на що скаржиться, це брак співрозмовників. Ровесників давним-давно немає, сусідні двори, та практично весь сільський куток, Богунівка, доволі обезлюднів. Це колись у кожній садибі дзвеніли голоси. То, як трапляється можливість з кимось погомоніти, то цей шанс літній курінець обов’язково використає. То запрошує на вечори тих, хто ще залишився. Привід пограти у карти. Та більше привертає поцікавитися новинами в селі і у світі. Між іншим, подіями і в Україні, і в сусідніх державах, і далеко за їх межами переймається так, як це не роблять і молодші. З кожного питання має свої судження, бо не пропускає жодного дня інформаційної телепрограми.


Цікаво, що кілька років тому дід Степан відпустив вуса. Навіщо, достеменно не пояснить і сам. Просто так робив його батько, вуса мав і його дід Андрій, то носить їх і сам. Думаю, це в нього козацька звичка. Недаремно має крилате на Україні прізвище - Богун.


Сподіваюся, що дочекається Степан Петрович Ларисиного весілля. Боюся наврочити, постукаю по дереву. Вже зовсім мало залишилось моєму земляку до завітного рубежу - 100-літнього ювілею. То, дивись, встигне одружити ще і обох правнуків.


Микола Скребець

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове