Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Життя, обпалені війною
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 16 травня 2008, 14:43
Минають роки. Все далі відносять у минуле грізні й важкі літа Великої Вітчизняної війни. І тільки ветерани, котрих з кожним роком стає все менше, доносять до наших сердець ті болючі, пронизані ворожими кулями спогади.
Грищенко Андрій Михайлович свій фронтовий шлях розпочав ще з юнацьких років. Тільки-но пішов в армію, розпочалася війна. Згадує, як їх групами відправляли на фронт. П’ять років свого життя віддав Андрій Михайлович боротьбі з фашистськими загарбниками, пройшовши нелегкий воєнний маршрут. Гнали ворога з рідної землі, а потім - Польща, Латвія, Германія. Брав участь у визволенні Сталінграду, за що був нагороджений одним з численних орденів, за мужність.
– Багато воєнних побратимів помирало на моїх очах. Та й на собі не раз відчував силу ворожої кулі. Тричі був ранений в ліве плече, в руку, а коли з товаришами намагалися заховатися від німецьких машин, які раптом з’явилися на горизонті, куля потрапила прямо в ногу. Ми раділи кожному дню, прожитому під кулями й снарядами. Раділи з того, що ще один день того клятого пекла скінчився, і ми знесилені, немічні-ранені, але все ж таки живі, - зі сльозами згадує Андрій Михайлович. - Бо нема нічого страшнішого, аніж померти там, на чужій землі, під чужим небом, ворогу на втіху.
Грищенко А.М.
Ніколи не забуде ветеран тієї травневої ночі, коли замовкли останні постріли, розриви гранат та снарядів, прийшов довгоочікуваний мир, що дістався дорогою ціною крові і сліз. І вони, щасливі, з орденами і медалями на грудях, з болем і ранами тих жахливих кривавих жнив, цілими ешелонами поверталися з міста Чугуєва. Там і завершив молодий боєць свій фронтовий маршрут.
- В 1945р. я повернувся до рідного Гайворона. На той час у живих залишилась тільки мама. Тато помер, а про долю молодшого брата мені і дотепер нічого невідомо, - бідкається Андрій Миколайович. – Через рік після повернення одружився. Життя у післявоєнні роки теж не було для мене надто солодким, як і для всіх селян. Відбудовував разом з іншими Гайворон, згодом працював у колгоспі завфермою, потім бригадиром. Хоча й важко було працювати в той період. Були роки, що працювали лише на трудодень, грошей взагалі селяни не бачили. Тепер, слава Богу, все налагодилось. Маю двох дітей, онуків, двох правнуків, та й пенсію отримую без затримок. Ось тільки жити вже ніколи та й здоров»я немає.
Та незважаючи ні на що, Андрій Михайлович ні про що не шкодує, бо виборював краще майбутнє для своїх дітей і онуків, та й для кожного з нас, доказом цьому сяють на його грудях численні нагороди, виблискуючи на сонці всіма кольорами веселки, нагадуючи йому і всім нам про таку нелегку, але таку жадану Перемогу.
Є.Кармалига,
с.Гайворон
с.Гайворон
Детальніше...