Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Вірю в майбутнє соснового краю!

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Серед декількох запрошень на загальні збори сільських громад погодився вирушити в Курінь. Саме це село ще залишає перспективу розвитку, багато інших перебувають на грані зникнення. Боляче спостерігати за їх невтішною долею.


Курінь - село неповторне, іншого такого не зустрінеш на всьому Поліссі. Розкинулось більше ніж на півтора десятка верст. І нагадує своєю розпорошеністю то зірковий Чумацький шлях, то архіпелаг островів, острівців і атолів. З тією різницею, що острівці-садиби бачимо не на просторах океану, а на лісових масивах, які межуються із родючими чорноземами.


Одних Курінь вабить грибним полюванням, інших - п’янким цілющим повітрям, настояним на ароматах соснових лісів. А хтось підмітив, що це поетичний край. Адже саме Курінь подарувала кількох редакторів районної газети, сьогодні тут живуть майстри художнього слова Тетяна Федорова, Іван Просяник, Ліана Лещенко...


Сход видався багатолюдним. У просторому залі засідань сільської ради, як говорять, ніде було впасти яблуку. Крім районних керівників, прибули до курінців народний депутат Валерій Давиденко, депутат обласної ради, голова постійної комісії з питань розвитку і реформуваня органів місцевого самоврядування, децентралізації та євроінтеграції Ірина Грозенко, помічник-консультант народного депутата О.Ляшка - Микола Прокопенко.


Валерій Миколайович поспішав на робочу зустріч із Президентом, тому йому надали слово першому. Говорив нардеп про наболілі проблеми держави, про стан справ у Верховній Раді, про своє бачення перспектив розвитку українського села. Народний депутат – прихильник децентралізації. Саме навколо цього і ґрунтувалась його доповідь громаді. Очевидно, розвив би думку більш глибоко, але поважного гостя утягнули у дискусію навколо пасовиська для корів приватних власників. І хоча аудиторія уже осмикувала ініціатора тих розборок, дискусія затягнулась, знищуючи дорогоцінний час депутата. Він мав поспішити до столиці, а курінці позбавились можливості почути вичерпні відповіді на багато інших своїх запитань.


Ще раз громаду ледь не втягнули у русло безплідної полеміки, нав’язуючи питання декомунізації, зокрема квапили з демонтажем пам’ятника Леніну. А потім починали з’ясовувати правомірність роботи місцевого храму, який належить Українській Православній Церкві Московського Патріархату. Зібрання невдоволено загуділо – курінців все ж турбують більш практичні речі. І коли після доповіді сільського голови Леоніда Вдовенка слово надали депутату обласної ради, голові комісії у справі децентралізації, вона ознайомила із станом створення об’єднань громад на Чернігівщині. Зі слів Ірини Вікторівни, ми поки що пасемо задніх. Прихильники децентралізації кваплять громади. Аргументи до об’єднання наводять різні. Один із них, мовляв, потрібно потрапити у перші вагони удаваного потяга реформування органів місцевого самоврядування. Та насправді, чи так важливо, у перший чи в останній вагон віртуального поїзда сядемо. На кінцеву зупинку прибудемо разом. Значно важливіше - чи буде то станція «Щастя», на яку сподіваємося вже ось чверть сторіччя.


За ці 25 років тупотіння на місці при тотальному руйнуванні економіки, всюдисущої корупції, про яку щоденно дізнаємось з усіх засобів масової інформації, наші земляки зовсім розувірились. А ось днями додалася ще одна шокова сенсація – «офшори» і гучна заява про імпічмент Президента лідера Радикальної партії Олега Ляшка.


Курінь – одне з найблагополучніших сіл Бахмаччини, але й тут за 2015 рік народилося 26, а залишили цей світ 76. Статистика – уперта річ, з нею не посперечаєшся, поки що вона невтішна. І все ж вірю у світле майбутнє смолистого, соснового краю, бо живуть тут особливі, працьовиті, співучі, закохані у поезію, люди.


Борис Бобришев

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове