Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Вберегли Украiну i Свiт

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Невпинно спливає час і вже тридцять років віддаляє нас від трагічного чорнобильського лиха. Відтоді 26 квітня 1986 року увійшло в нашу свідомість такою ж чорною позначкою, як 22 червня 1941. З тією різницею, що ворога-фашиста можна було бачити, а дії, у якійсь мірі, упереджувати. Радіація ж не видасть себе ні запахом, ні звуком, ні світлом, ні теплом. Проте руйнівна її сила смертоносна. До тих трагічних подій мало кому з нас були відомі назви міст Чорнобиль, Прип’ять, Славутич. А в буденних розмовах не вживали понять: радіонукліди, мікрорентгени, стронцій, цезій, рідше звучало „онко” і „щитовидка”…


Сотні наших земляків відправились до зловісного четвертого блоку приборкувати мирний атом. Був серед них і Микола Іванович Поправка, з яким випало зустрітись і який поділився своїми спогадами.


- У Курінській школі викладав виробниче навчання. У педагога як складається, наприкінці літа сумуєш за гомінкою учнівською молоддю, а в травні мрієш про традиційну літню відпустку. На неї чекав і в 1987. Але склалося не так, як гадалося. Ще не завершився навчальний рік, як отримав повістку. Короткі збори - і вже через кілька днів призвичаювався до армійського життя в Ораному. Багато хто пам’ятає цей пункт, де базувалися ліквідатори чорнобильської аварії.


У чорнобильській зоні отримав відрядження до рембату. Номер військової частини 34003 врізався в пам’ять на все життя. У Радянській армії служив у ракетному дивізіоні, зовсім не хімічні війська. Проте на час Прип`ятських подій мав звання лейтенанта. Призначили замполітом. Привілеїв посада не надавала ніяких, навпаки, накладала більше відповідальності і турбот.


Знайомий із кінохроніки і газетних фотознімків четвертий блок насправді виглядав зовсім інакше. Нас зустріла холодна, німа, небезпечна бетонна споруда.


За кілька днів до того, якраз на весняного Святого Миколая, отримав відрядження. Їхав по листовий свинець, ним освинцьовували кабіни техніки, аби зменшити вплив випромінювання. 22 травня видалося сонячним, теплим, у небі ні хмариночки. Весна буяла, породжуючи відповідний настрій. Та скоро фарби молодої зелені перестали радувати. Насторожувало, що асфальтівкою зовсім не рухався транспорт, узбіччя лежали якісь осиротілі, недоглянуті. Заїхали у чергове село, попросив водія зупинитися. Рік відсутності хазяїв вже давався взнаки. Подвір’я заростали травою, підступали чагарники, на всьому лежав знак печалі. Та найбільше вражала відсутність будь-якої живності – ні кота тобі, ні собаки, не чути ні корівчини, ні поросяти. Навіть пташиний спів - неодмінна прикмета травня - був відсутній. Згадалися казки дитинства про шаманів, відьом, оніміле село здавалося зачаклованим. Стало моторошно. Довго ще згадувалися ті посиротілі, безживні, хуторці і села із поіржавілими ланцюгами на колодязних коловоротах, з порожніми вікнами, які безнадійно визирали своїх господарів...


Наші попередники-ліквідатори зробили багато, честь їм і хвала, але не менше мали виконати і ми. Головним об’єктом уваги батальйону став проммайданчик, його восьмий сектор. Так званий рудий ліс уже було видалено, нам належало впоратись із грунтом, уламками бетонних та металевих конструкцій, залишками несправної техніки, які випромінювали небезпечну радіацію. Запам’ятались понівечені рейки, що стирчали з грунту. Очевидно, вони залишалися тут з перших днів аварії, бо «світились» так, що у дозиметрів не вистачало шкали.


Старожили Ораного дивувались, що з Бахмаччини я був єдиним представником, бо за кілька місяців до того тут служило кілька сотень наших земляків. Подружився з Анатолієм Турченком, він прибув із Семенівки. Працювали поруч. І пізніше, після демобілізації, підтримували зв’язок. Час від часу гостювали один у одного. Через кілька років Анатолій поскаржився на здоров’я, після того зустрічались двічі, може тричі, а потім зв’язок обірвався. Згодом від знайомих дізнався, що мого друга не стало, як і багатьох-багатьох тих, хто заступив шлях небезпечному атому.


Нас у мами було п’ятеро, я - старший. А ще росли сестри Надя, Катя, брат Володя і наймолодша сестричка Ніна, якій тоді виповнилося лише п’ятнадцять. Я на той час уже мав власну сім’ю. Разом із дружиною Ніною ростили донечку Валю, якій тоді було тільки п’ять.


Час то був який: отримав наказ – виконуй. То і йшли чи захищати, чи гасити, чи ліквідовувати, не озираючись на наслідки. Тепер, оцінюючи події багаторічної давнини, усвідомлюю сповна, що ліквідатори вберегли півсвіту. Я захищаючи своїх рідних, у першу чергу, уберігав тих, про кого тільки-но згадував. Кожен мав найдорожчих людей, а всі разом тоді вберегли Україну, а, може, й Світ.


Так не люблю фотографуватися, а ще підвищеної уваги до власної персони. Запропонував би знімки із Прип’яті, так кращі віддав до музею. Давайте, дам світлину з курінськими ліквідаторами, це фото на пам’ять зроблене якраз 10 літ тому. Час від часу беру знімок до рук, згадую своїх земляків-побратимів. Людина я не сентиментальна, але у такі хвилини воложніють очі. Багатьох уже немає на цьому світі, і не розпитаєш у них нічого, не заговориш. Нам дано пам’ятати героїв, таким був кожен з них...


Спілкувався Борис Бобришев

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове