Він не забутий!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 22 липня 2016, 11:27

Більше місяця тому довелося чекати автобуса у Дмитрівці. Накрапав дощ, і кілька пасажирів юрбились під навісом зупинки. Кожен був зайнятий своїм. Лише двоє говірких жінок про щось «судачили». Довго спілкувались пошепки, потім почали обговорювати якусь Світлану. Мовляв, багато в неї забаганок. Долинали слова: пам’ятник, клумби, квіти. Почав здогадуватись, про кого йшла мова.

Серед пасажирок була і літня жінка. Бабуся не сідала на лавку, хоча їй і пропонували звільнити місце. Видно, нашій старенькій супутниці було зручніше стояти, опираючись на посох. Саме вона врешті-решт не витримала балачок пліткарок.

- Побійтеся Бога, дівчата. Любить свого синочка нещасна, згорьована мати. Ось і садить для нього квіти. Ви бачили, скільки роботи переробила Світлана біля хати. Яка краса буде, коли зацвітуть усі її квітники. Хіба вона заслуговує на зневагу? Ми всі нещодавно відвідували цвинтар, ходили поминати рідних. На всіх могилах бачили живі квіти? Понастромляли паперових букетів. Чи то є справжня любов? Якби таких завзятих як Світлана у нашій Дмитрівці було більше, то все селище стало б схоже на клумбу. Сама б допомагала їй, та роки вже не ті...

Тоді переконався остаточно, що йшлося про Світлану Миколаївну – маму полеглого Героя Небесної Сотні Василя Прохорського. Пройняла цікавість, що ж там за квітники насадила Світлана Миколаївна. І яку капличку звела, що це так емоційно обговорюють.

Як дізнався про день освячення цієї сімейної споруди, подався у Дмитрівку. І ось минулої суботи випало побувати біля будиночка, звідки мама проводжала свого сина до автобуса, не знаючи, не відаючи, що то останні миті її спілкування з рідною кровинкою. Пішов її Вася із дому звичайним молодим чоловіком, а явився назад Героєм. І трагічне в цій історії, що повернувся до рідної оселі у труні. І цей останній його шлях від садиби до асфальтівки засадила Світлана Миколаївна квітами. Біля будинку звела капличку. А ще встановила пам’ятний знак, який нагадуватиме не лише про Василя, а про всіх, хто повстав проти свавілля, несправедливості і хто поліг тоді на Майдані.

Був тут восени минулого року. У пам’яті залишилась вузенька стежина і гори сміття та непотребу обабіч неї. Тепер тут квіти, квіти, квіти...

Людей зібралось чимало. Серед присутніх голови райдержадміністрації і районної ради - Віктор Федорович Міщук та Віталій Анатолійович Кочерга. Бачу воїнів-інтернаціоналістів, членів районного осередку афганців. Прибули майданівці з Ічні, прийшло чимало дмитрівців, щучегребельців, гайворонців.

Священик місцевої церкви – отець Іван - освятив капличку, а потім відбувся мітинг. Виступаючі згадували про подвиг Героя Василя Прохорського. Запам’ятались слова безпосередніх учасників тих подій. Вони згадували Васю і говорили з болем про невиправдані надії, які покладали на Майдан, на революцію, на багатотисячні протести. Мало що змінилося в нашому житті, а в багатьох випадках воно стало ще гіршим. Мабуть, це додатковий біль Світлани Миколаївни, що Василеве життя не сприяло встановленню більш справедливого суспільства. Говорила біля мікрофона про свою непоправну втрату – загибель сина. Її біль пройняв душі присутніх. І ми, не соромлячись, витирали зволожнілі очі.

У спекотному небі пливли легенькі напівпрозорі хмари, час від часу даруючи жадану прохолоду. Дехто позирав угору, неначе намагаючись розгледіти там душу Василя. Царства Небесного ще раз побажав кожен з нас невинно убієнному нашому землякові.

Борис Сєдач

• < Попередня
• Наступна >