Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Якщо підходити по-людськи

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Ще на початку весни довелось бути на зборах Курінської територіальної громади. Жваве обговорення виникло навколо пасовиська, яким власники корів користувались багато десятиліть. Тепер же, згідно нових законів землекористування, постало питання про передачу його в аренду, був оголошений аукціон. Претендентом на цю площу виступав і фермер Василь Булах. Один з активістів, озброївшись паперами, переконував зібрання, що громада й далі повинна користуватись цим пасовиськом, мовляв, голова сільської ради і фермер змовились і хочуть відібрати луки у власників корів. Скільки не доводили, що згідно Закону земля передаватиметься у користування, опонента не переконали. Та, і сам автор засумнівався у повній відвертості керівників. Ще тоді на зборах вирішив повернутись до цієї проблеми...


І ось знову у Курені. Асфальтівка добігає край села, цей куток називають Гіркою. Далі ґрунтовий шлях, перетворившись майже у стежину, приводить на пасовисько. Старожили розповідають, що колись тут бігла річечка, потім вона заболотилась, а тепер і зовсім пересохла. Саме ці землі і використовували для випасання. Застаю двох пастухів (на фото), які опікуються шістнадцятьма коровами. Одного з них упізнаю. Це Іван Петрович Федай. Колишній механізатор давно вже на заслуженому відпочинку. Працював трактористом і двічі чи тричі його портрет потрапляв на сторінки районки, тоді ще „Радянського села”. Поруч з ним рідний брат Григорій Петрович. Теж вже пенсіонер. Трудовий стаж заробляв на залізниці, був провідником пасажирських вагонів. Об’їздив майже весь тодішній Союз. Доля закидала у Мурманськ, Владивосток, Кустанай, а Україну сколесив уздовж і впоперек. Та на схилі літ остаточно прикипів до рідної сторони. Щоб якось упевненіше почувати себе у бурхливому сьогоденні, обидві родини тримають корів. Запитую, як розв’язалась проблема з пасовиськом. Дізнаюсь, що землю все-таки орендує Василь Миколайович. Дякують, що дозволяє випасать худобу, не вимагаючи від людей нічого. Говорять, що по той бік шляху, який видніється на обрії, розташоване інше поле. Теж було пасовиськом сусіднього стада, але право на його обробіток отримав хтось із харків’ян. Заїжджий власник свою площу від корів наполягає звільнити.


- Тепер тіснитимемось - на Булаховому полі випасатиметься ще біля двох десятків Лисок сусідньої вулиці Хуторної.


Якось буде. Спасибі Василю Миколайовичу за увагу до нас.


Вдалося поспілкуватися ще з одним курінцем. Андрій Станіславович Шатан теж має корову. Крім того у господарстві є ще й кінь. Хоча працює в місті, душею прив’язаний до села.


- За сьогоднішніх заробітків прожити без рогатої годувальниці скрутно. Із жінкою ставимо на ноги двох доньок. Для Аліни і Соні молоко – продукт номер один. Особливо для меншенької. На День Незалежності їй виповнилося три рочки, білопінний продукт дуже їй до снаги.


Кінь - більше для душі, ніж для користі. За умов технічного сьогодення простіше придбати мотоблок, але із задоволенням походжу весняним клином за плугом, впряженого у мого помічника. Чи привезти дрівцят, чи доставити сіно з отави, знову ж таки в нагоді моя конячка. І якби не пасовисько, то як утримувати свою худобу.


У нас тут панували пристрасті навколо цієї землі. Колись власників корів було більше, прийти до згоди, вдатись до спільної дії не вдавалось. Тепер назва вулиці змінилась, вік була „Радянською”. Назву змінити не складно, а от свідомість так радянською і залишається. По звичці чекаємо, що хтось за нас вирішить наші проблеми. Дехто на Булаха ображався, мовляв, він тепер господар пасовиська, а як подивитись реально – спасибі, що орендує цей клапоть землі. Все рівно ця площа виставлялася на аукціон. Якби не Булах, був би хтось інший. Таке сталось із сусіднім полем. Там власників корів уже тіснять. Василь Миколайович поки що нас не чіпає. Скільки так буде тривать, хто знає. Він за оформлення документів заплатив 300 тисяч. Для нас, 16-ти власників корів, ця сума непід’ємна. Ще потрібно буде сплачувати щорічні податки, сума, очевидно, теж не маленька. А ще ми неорганізовані, якби знали, як у нас підводився газ. То залишається лише дякувати керівникові, що справа склалася так.


Думаю, проблему розрулювати все ж доведеться. Можливо, вкладемо кошти і ми, окультуримо пасовисько, підсіємо травами. Може, навіть вдамося до електропастухів, аби отаву використовувати продуктивніше.Тоді обійдемося частиною площі, решту доцільно буде використати під пахоту. Якщо підходити до справи розумно, то матиме зиск кожен з нас - і власники корів, і фермер, який витратився на значну суму і, звісно, бажає її повернути.


Борис Бобришев
Фото автора.

У зв'язку з активізацією спамерів коментарі тимчасово відключено

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове