Company Logo

Останні коментарі

  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...

     
  • Шурави в переводе с арабского -совет (советский)

    Детальніше...

     
  • Ну і шо? Було прийнято 39 заяв.Який кінцевий результат? прочитайте уважно,ніяної конкретики,одна ...

    Детальніше...


Батько і син

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Того дня, коли пасажирське вагонне депо відзначало 100-річний ювілей і коли вручали відзнаки кращим виробничникам, стався маленький курйоз. Серед винагороджених вдруге пролунало ім’я слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування Володимира Домашенка. Молодий ремонтник знітився, бо тільки-но вже отримав Почесну грамоту. Але ситуацію швидко виправили і під дружні оплески присутніх до імпровізованої сцени запросили Домашенка-старшого – слюсаря з ремонту рухомого складу колісно-роликового цеху. Про це згадав, коли згодом на деповській Дошці пошани побачив портрети батька і сина, то вирішив розповісти про них читачеві.


Микола Миколайович прийшов на підприєство ще у 1979-му. За плечима вже була служба в армії, після якої повернувся у рідний Путивль. Батько сподівався, що Микола знову сяде до нього помічником на комбайна. Може так і сталося б, та справа була восени, жнивні поля давно зібрані – батьківський СК-4 сумував без роботи. Аби не сидіти без діла, демобілізований танкіст подався на місцевий завод. А там познайомився з нашою землячкою Олею, здружилися. Потім ситуація склалась так, що дівчині потрібно було повернутись у рідне місто, то у Бахмач прибули вже разом.
Місто залізничників Миколі сподобалося. Він і сам колись мріяв про залізницю. Може від того, що ще прадід Іван був машиністом паровоза, а рідні дядьки – мамині брати – водили електрички. Вагонне депо, як не як, причетне до залізничного господарства, це і визначило його вибір.


Підприємство з тієї пори реконструювалося двічі, але колісно-роликовий цех залишається у тих же стінах. Микола Миколайович ще застав бабітові підшипники, але вагони з ними надходили все рідше. Ролики – зовсім інша справа, це надійність, щвидкість, тисячі кілометрів пробігу. Вагонна теліжка на перший погляд здається монолітною, незграбною. Насправді, те що стосується підшипників, потребує точності у соті долі міліметра. Від дотримання технології складання залежить безпека руху поїздів – найголовніше у роботі кожного залізничника. З відчуттям високої відповідальності приходить у свій цех слюсар з ремонту рухомого складу Микола Миколайович Домашенко вже 37 років.


Трудова біографія Володимира Домашенка значно коротша, але починалася дещо схожою на батькову. У депо теж прийшов після служби в армії. Ще підлітком захоплювався радіосправою, вабила електрика. Дроти, трансформатори, дроселі, різноманітні реле – то забави його дитинства і ранньої юності. То батькова пропозиція влаштуватися працювати у електороцех навіть не обговорювалася. Ось вже 15 літ поспішає Володимир до своєї роботи. Він встановлює тени обігріву титанів, що забезпечують пасажирів окропом для чаю, - хто з нас обійдеться у тривалій подорожі без цього духмяного, збадьорюючого напою. А ще налагоджує термодатчики контролю нагріву букс. Цю роботу виконує з особливою ретельністю, бо виходить, в якійсь мірі підстраховує роботу батька, а ще знову йдеться про безпеку руху поїздів.


Більше 600 деповців йдуть щоранку через прохідну свого підприємства, серед них і Домашенки – батько і син. Дбають, щоб наші подорожі залізницею були безпечними і комфортними.


Борис Бобришев

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове