Робота за покликанням

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 11 листопада 2016, 09:13

Уже сім років міське поштове відділення очолює Людмила Дмитрівна Потійко. Цікаво, як прийшла на цю роботу наша землячка. Народилася героїня оповіді на Сосниччині. Після школи дівчата-ровесниці загітували вчитись на агронома. Набувала професію у Борзнянському технікумі. Уже тоді тінь сумніву несміливо прокралась в душу, запитуючи про правильність її вибору. Але дівчина відганяла ті думки і в гурті із подругами продовжувала вивчати передові методи ведення рослинництва. Вивчала застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин від шкідників і хвороб. Знайомилася з передовими технологіями обробітку грунтів. Усе це знадобилося при роботі на колгоспному полі. До своїх обов’язків звикла, навіть відчувала приємність і гордість, як бачила результати своєї праці, коли на полях наливався тугий колос, здіймались у височінь стебла кукурудзи з шелестючим листям, коли квітували запашні соковиті трави. Та час від часу давній сумнів знову прокрадався в душу. Особливо турбував, як заходила на пошту до мами-листоноші. Завжди вабив запах розплавленого сургучу, розчиненого декстрину – поштарського клею. Навіть конверти і марки пахли неповторним ароматом.

Треба сказати, що і її дід Нестор працював на пошті. З війни повернувся пораненим, то в колгосп вже не пішов. Порадили, доки піддужає, поносити по селу пошту. В ті роки найчастіше траплялись солдатські трикутники із штемпелями польової пошти. Людмила, звісно, їх не пам’тає, але про те багато чула від старших. Ті вісточки з фронтів чекали з нетерпінням у багатьох і багатьох родинах. Дід до тієї роботи звик, так і залишився листоношею. Пізніше і мама працювала з поштовою сумкою, та якось сталось, що серйозно захворіла, потребувала ретельного догляду. Агрономія із зайнятістю з ранку до вечора, особливо навесні, заважала рятувати неньку. Людмила мусила залишити поле і приміряла на плече мамину поштарську сумку.

Людські долі роблять інколи несподівані повороти. Так вийшло і в житті Людмили Дмитрівни. Обставини склалися, що переїхала на Бахмаччину, у Курінь. Підвернулась робота за спеціальністю агронома, не стала перебирати і рік трудилася у фермера.

Не можна сказати, що робота в колгоспі разюче відрізнялась від турбот у фермерському господарстві – озимині, ярині, бурякам і травам байдуже, в якому лані тягнутись до сонця. А от Людмила Дмитрівна засумувала за поштовою справою. І як дізналась про вільне місце листоноші, знову пішла у поштарки. Але скоро запропонували тимчасово очолити одне з поштових відділень. А потім кілька років у різних селах району підміняла завідуючих відділеннями. Хтось захворів, котрась пішла у відпустку по догляду за немовлям. Довелось якось попрацювати навіть ревізором. Аж доки доля не прибила її до берегів міського поштового відділення №2.

Нещодавно Людмила Дмитрівна відзначила свій перший поважний ювілей. Хотіли поздоровити її з цією подією і в якості призу розповісти про представника поштової династії у газетній замальовці. На пропозицію сфотографуватись вона переконливо просила: «Будь ласка, не відривайте мене від колективу, у нас таке дружне відділення, нас усього - вісім. Ми згуртовані. Сфотографуйте всіх...»

Ну як відмовити імениннимці-ювілярці. Тому й бачите її на знімку в оточенні колег, серед яких сумлінні оператори поштового зв’язку Ірина Рогова і Ліна Гідірімова-Ведмідська, а ще листоноші: Олена Бойко, Тетяна Симженос, Валентина Ільченко і Людмила Михайленко. На жаль, Ольгу Петруню не застав.

Борис Соловйов

• < Попередня
• Наступна >