Company Logo

Останні коментарі

  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...

     
  • Шурави в переводе с арабского -совет (советский)

    Детальніше...

     
  • Ну і шо? Було прийнято 39 заяв.Який кінцевий результат? прочитайте уважно,ніяної конкретики,одна ...

    Детальніше...


Не поміняю на іншу!

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

На святі села в Пісках серед премійованих пролунало й ім’я листоноші Григорія Євтушенка.


Ведучий сказав теплі слова на адресу поштаря, які потонули у схвальних вигуках і палких оплесках присутніх. З цікавістю став чекати появи винуватця пожвавлення. Він не з’являвся, хтось вигукнув: „Пошту сьогодні розносить !” А бажання зустрітись з ним не зникло.


Як трапилась нагода побувати у Пісках, то першою справою розшукав Григорія Миколайовича.


- У дитинстві нічим серед ровесників я не вирізнявся. Ганяв м’яча, допомагав батькам по господарству, мріяв про космос, - ділиться cпогадами про своє життя-буття Григорій Миколайович. – Сестра працювала в ощадкасі, її робоче місце було у приміщенні пошти. Часто забігав перевідати. Якось листоноша попросила віднести кілька газет, що мені було по дорозі, на моїй вулиці. А потім траплялось відносити поздоровчі листівки, повідомлення та посилки. Отримував від того подвійне задоволення: мені, школяру, довіряли таку відповідальну справу, а ще бачив, як раділи доставленій кореспонденції отримувачі пошти. Їх настрій передавався і мені. Ще навчився читати находу, найцікавіше було гортати журнали...


Після 10-го класу настав час визначатись із подальшою своєю долею. Хто знає, як би склалось, коли б на пошті не розрахувалась листоноша. Мені запропонували: „ Попрацюй із поштовою сумкою. Роботу ти знаєш...” Погодився. Відповідальності додалось. Адже доводилось доставляти значні суми пенсіонерам, грошові перекази, цінні бандеролі. Якось незвично швидко переступив із дитинства в доросле життя.


Військомат відрядив в автошколу набувати професію воєнного водія. А потім і служба. Відбував її в Кременчуці. Баранку крутив недовго. Якось командири дізнались про мою цивільну спеціальність, то знову опинився біля листів, тепер солдатських. Пошта приходила із всього Союзу. Солдати такі різні, а вістям рідних раділи однаково тепло.


Демобілізувався. Повертаючись додому, будував плани піти у водії, але опинився на рідній вулиці, побачив знайомі до болю обличчя, і знову захотілось бути серед них, майже рідних людей...


Нещодавно виповнилося 33 роки, як здружився із поштовою сумкою.


Тодішнє свято села хотілось зустрічати серед земляків, але в мене був робочий день, до того ж надійшли пенсії. То займався звичною справою.


За три десятки літ поштова сумка помітно „схудла”, газети коштують дорого, про журнали годі говорити, та і людей у селі меншає. Це стосовно кореспонденції. Зв’язківці мусять сьогодні виконувати не притаманну нам роботу – продаємо цукерки і печіво, миючі засоби і всяку всячину. Навіть мені, чоловікові, не просто впоратися з „пересувною крамницею”, жаль наших жінок.


Заходжу майже у кожен двір. Де багатолюдна сім’я – батьки і діти, бабусі і дідусі, чекають на листи, на газети. А десь – одинока стара самотність, ці оселі пошта зазвичай обходить стороною. Для цих односельців приберігаю найтепліші слова. Забіжу на мить перевідати, швидко витягну води з колодязя, допоможу переставити лантух чи забити цвях. Мені що? Втрачу хвилину, другу, а бачу, як зігрівається серце літньої людини.


Що таке конверт і лист у ньому – два аркушики паперу. Ціна їм – копійки. А списаний рядками аркуш для їх адресата - безцінна коштовність. То найдорогоцінніша ноша, яку доставляю пісків’янам, щоразу бачу, як вони радіють звісточці від рідних. Саме за це люблю та ціную свою роботу, і не поміняю її ні на яку іншу.


Спілкувався Борис Бобришев


P.S. „Обов’язково згадайте про Почесну грамоту обласної ради, якою нашого листоношу нагородили з нагоди 20-річчя створення „Укрпошти”. Григорій Миколайович – один з небагатьох, кого удостоїли такою відзнакою”, - порадила Мотрона Петрівна Євченко, дізнавшись про замальовку про земляка - колишнього найвідгукливішого свого учня.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове