“Його історія закрадається в глибоку давнину, вона нараховує понад 900 років, та найславетніша її сторінка пов’язана з добою козаччини”. Ці слова однієї з ведучих пояснюють навіть сторонньому глядачеві, чому це свято, зароджене ще на зорі новітньої історії розбудови української державності – далекому 90-му, стало називатися саме так. Ми не будемо вдаватися до історичних екскурсів – бажаючим дізнатися про історію Батурина є у наш час чимало літератури, періодики на цю тему. Тим паче зараз, у ході виконання державної програми відновлення Гетьманської столиці. Та й заповідник “Гетьманська столиця” поряд, де ви почуєте розповідь від висококласних фахівців.

Коротко поділимося враженнями від свята нинішнього року.

 

 

Розпочавшись зі служби у Покровській церкві, воно рухалося Батурином - майданчик проти церкви Воскресіння, на місці колишньої цитаделі. Тут ведуться роботи, як і біля Хреста – пам’ятного знаку Батуринській трагедії. Тому туди хід обмежений, квіти до його підніжжя покладають лише представники офіційних делегацій, загал чекає – і процесія рухається далі. Біля пам’ятника земляку- герою Кадуну М., Меморіалу землякам, полеглим в роки Вітчизняної – зупинка, під мелодію “А солдат спить вічним сном” -покладання квітів; біля каплички Т.Шевченку – “Реве та стогне Дніпр широкий” . Біля парку Кочубея – ряди машин, автобусів. Свято традиційно проводиться на широкому полі навпроти історико-краєзнавчого музею. Зі сцени лунають слова привітань, пісні, музика. Виступають обласні, столичні, бахмацькі артисти. Серед музичних номерів запам’ятався оригінальний дзвін простих селянських кіс чернігівських музикантів, стародавні українські народні пісні фольклорного колективу Київської Звичаєвої (від слова “звичай”) громади. На полі юнаки у костюмах давньоруських воїнів сходяться у двобої з мечами, хлопчаки у колі демонструють рукопашні бої  (але не козацькі)  А козаки декількох полків сходяться в коло “на раду”. В куренях вже в казанах булькає куліш і чекає на них застілля у напнутому наметі. Що не кажіть, свято осучаснене, як не намагайся  поринути при цьому в козацьке минуле. Театральність відчувається. Як сказав мені один з колег – бутафорія. Щось втрачається щороку від того, славного 90-го. Що? Мабуть, ідея. Тоді це робили ентузіасти, на трепетній хвилі патріотизму, відновлення. Зараз це робиться, як у нас прийнято говорити, “традиційно”. Традиції  - це те, що виникає органічно, а не планово. Так, як почула я від випадкового співрозмовника. Ярослав Михайлик – зі Львова. У Батурині з товаришами вперше. “Ми приємно здивовані тим, що тут відбувається. Та спостерігаючи за таким величним святом, гадали, що то мусить бути на державному рівні.” Так, і нині, як і два роки поспіль, на цьому святі не було Президента.  Не було і жодного депутата, голови області теж. Від Чернігівської облдержадміністрації був його заступник, В.Приходько. Районна влада, звісно, була.

Може, вже святкувати набридло, працювати всім хочеться? Щось по нашому життю не скажеш. А може, святкувати все таки не вміємо? Тоді, в 90-му – це було свято духовності, відродженого духу, а зараз – банальний банкет “на природі”. Для кого – просто на галявинці, для кого – в “елітних” наметах.

 А для мого співрозмовника пана Ярослава це було справді святом Духа.   І моє запитання: ”Чому вас, інженера, зацікавила історія, чому ви цим займаєтесь?” його здивувало. Для них відродження нашої історії – свята справа . Але про це – окрема розповідь.

 

Н.Теплова