Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Живуть серед нас земляки

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Звернув увагу на стислі рядки оголошення, рада ветеранської організації залізничного вузла запрошувала на зустріч із почесними громадянами міста й області. Згадав давню розмову із ветеранським ватажком – Надією Федосіївною Приходько. Вона тоді поділилася планами ради, серед цікавих для себе заходів відмітив передбачувану зустріч. Виявляється, підійшла і її черга. Вирішив побувати, послухати найшанованіших наших земляків.


Прибули Почесні мешканці Бахмача: Іван Павлович Білогруд та Михайло Якович Гросман, Почесний громадянин Чернігівщини Григорій Володимирович Данько, Заслужений працівник культури Віталій Петрович Ломако. Кожен із запрошених розповів про свій життєвий шлях, про сходження до визнання. І хоча про кожного з них чимало вже знав, адже у районі особистості знані, все ж цікаво було послухати кожного. Думаю, допитливому читачеві не зайве нагадати про життя-буття шанованих наших земляків.


Аби не стискати їх розповіді у кілька абзаців, як того вимагають куці газетні площі, давайте надамо слово кожному, подаючи матеріал у випусках послідовно їх виступам на зустрічі.


Першим ділився спогадами Іван Павлович:


- Не говоритиму, з якого року народження, тільки зазначу, що восени маю відзначити власне 80-ліття. Народився в Обмачеві. Дитинство минало, як у багатьох сільських підлітків. Мав старшого брата, він доволі впливав на моє виховання, для мене був авторитетом. Коли закінчив школу, подався у Дніпропетровськ, саме там уже навчався мій старший. То був час цілковитого захоплення всім, що пов’язувалося з ракетобудуванням, з космосом, з польотами навколо земних орбіт. Брат якраз засвоював ці науки, надоумив вступати у технологічний інститут і мене. Абітурієнтів назбиралося чимало, на одне місце було вісім претендентів. Конкурс, на жаль, не пройшов, але про космос мріяти не облишив.


Повернувся додому, влаштувався працювати в Осіцьку школу старшим піонервожатим, а ще викладав фізкультуру. Паралельно готувався до нових іспитів.


Якось розговорився із односельцями, які вже навчалися в медінституті. Вони й переконали слідувати їх вибору, мовляв, медицина в освоєнні навколоземного простору не менш важлива, ніж фізика та інші технічні науки.


Уже у вузі обрав собі спеціальність хірурга. Інститут дав багато, але ще більше навчив досвід колег-фронтовиків Миколи Миколайовича Дятлова і Андрія Сидоровича Жука.


Із 1974 року виконував обов’язки головного лікаря. Знав, що справа не проста, але реалії значно перевершили всі мої побоювання. Багато часу віднімали не лише адміністративні справи, а й господарські. Упору було закінчити ще й будівельний інститут, бо у районі інтенсивно зводились ФАПи, амбулаторії. Особливо багато нервів забрало будівництво ЦРЛ, це стосувалося не лише мене, як головного лікаря. „БАМ”, як дотепні жартівники охрестили лікарню, зводили миром. То боліли голови і у перших осіб району, і у керівників багатьох колективів, хто допомагав людьми.


Ніколи не ділив операції на складні і прості, завжди готувався до мудруватих ситуацій. Пригадую, як не спав цілу ніч. Перед тим прооперував шлунок, постраждав чоловік, якому у живіт уп’ялося шмаття скла від вибуху сифона з газованою водою. Усе зробив, як завжди, а вже в ліжку раптом збагнув, що не достежив протилежну стінку органа. Скляний осколок гострий, як лезо, могло бути щозавгодно.


Слава Богу, обійшлося.


Як лікар, не можу обійти сучасні проблеми здоров’я. Воно лише на 20 відсотків залежить від медицини, а про решту кожен повинен подбати сам. Подивіться, яку благодатну сніжну зиму подарувала нам природа, а чи помітили хоча б одного лижного сліду!? З нашою малорухомістю просто біда. Пригадую власне дитинство, виготовлені самотужки лижі, не бувало дня, щоб не находив на них кілька верст.


Непокоїть мене катастрофічне скорочення чисельності населення, три десятки літ тому нас у районі проживало удвічі більше.


Технічний прогрес приходить у всі галузі нашого життя, не оминає він і медицину, тільки «уповати» на лікарів, на чудодійні мікстури не варто. З особливою наполегливістю звертаюся до молоді: не зловживайте своїм здоров’ям, починайте думати про нього вже зараз. Фізкультуру, спорт, помірковане харчування протиставте спиртному, тютюнопалінню, наркоті, тоді вам випаде життя довге і щасливе.


Борис Бобришев

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове