Відгорнемо сторінки 30-річної давнини

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 10 березня 2017, 11:11

Привернуло увагу привітання, підписане Надією Завадко із Обмачева. Згадані у ньому „районні вогники-зустрічі тваринників, доярок 3-тисячниць”, відродили у пам’яті давні події.

Надію Іванівну не забув, як і багатьох обмачівських трудівниць, як їх крилато тоді називали „трудівниці ранкової зорі”. Саме у тамтешньому колгоспі „Червона Зірка” працював найчисельніший гурт доярок тритисячниць. Це вони далеко не в сучасних умовах виробляли молоко, яке десятками тонн надходило на молочноконсервний комбінат, щоб стати вершковим маслом, „згущёнкою”, сметаною...

Усього кілька рядочків у тому привітанні, а стільки спогадів викликало. Вирішив побувати в Обмачеві, зустрітися з колишньою дояркою. І ось я в селі. Знайти потрібну мені садибу не склало труднощів – Надію Іванівну тут знає кожен. Розмовляю з господаркою.

Цікавлюсь, що спонукало її згадати про своїх колег – доярок- тритисячниць? Адже майже 30 років про них ніхто, мабуть, не згадував.

- Ні, згадували, - поправляє мене Надія Іванівна. – Пригадую, якось була пропозиція зібрати доярок-тритисячниць і повезти їх на екскурсію у сучасний доїльний зал. Кілька років тішилась надією, що так і станеться. Мріяла зустріти давніх знайомих, подивитися, як тепер доять молоко. Мало-помалу стала про це забувати. А якось перекладала фотокартки і побачила серед них ось цю. Це ми всі на вогнику тваринників. Бачите, який чисельний гурт зібрався? Тут і обмачівці, і осічани, - господарка подає з десяток знімків, на яких впізнаю і її саму, й інших доярок - то вони на фермі, то на луках Присеймів`я, один знімок нагадує зльот тваринників, який відбувався в актовому залі заводу „Хіммаш”. Ще одне фото здається знайомим, але ніяк не збагну його зміст.

– А це ви ж нас і фотографували ще у „Радянське село”, у нас був вокальний ансамбль. Бачите, стоїмо в народних костюмах перед колгоспним автобусом, це після виступу в клубі залізничників.

Цікавлюсь їх участю у самодіяльності.

- Нас тоді багато було охочих до співу. Та не одні ми, ще багато років після війни село співало. Вийди увечері, прислухайся: лине пісня над Федорцівкою, а зі сторони Кінського долинають звуки бубона й гармошки, крізь їх ритми пробиваються ледь чутні частівки з Вигону... Якось веселіше і дружніше тоді жили. Співали їдучи на лук і повертаючись у село, а вже про клуб і говорити нічого. До речі, навіть у 30-градусні морози приміщення було натопленим, наші бойові баяністи завжди настроювалися на репетиції. Займалися з нами Микола Кислицький, Андрій Брагінець, Микола Заболотний. Тоді так розспівалися, що кожного року виборювали право виступати у районі. Якось ледь не потрапили на обласну сцену. Ось бачите, на фотографії поруч: це тезки-Галини – Кислицька і Северин. Вони мої сусідки. Були втрьох не розлий вода - і на доїння разом, і на співи гуртом. Немає, на жаль, уже моїх подруг, багато їх за три десятки літ залишили цей світ.

Пізнаєте, у центрі наша перша 4-тисячниця Олена Башук. Олену Федорівну нагороджували орденом Леніна, а поруч така ж завзята Люба Корж, з іншого боку - її сестра Олена, дівчата теж отримували якісь нагороди.

- Зльоти тваринників відбувались щорічно, вони не перетворились у буденність?

- Ой, ні. Готувались до них, як до свята. Хто молодші, навіть щось мудрували із зачісками, усі діставали із шаф найкрасивіше вбрання. Кожен вогник зустрічав нас сюрпризами. Пригадую, як вручали торти і на кожному серед кремових квіточок і листочків наші прізвища.

Ще й досі зберігається електричний самовар, а барвистих хусток і не злічу – це теж згадка про ті зустрічі. Ще піднімали настрій гарні концерти.

Тримаю в руках фото. Здогадуюсь, що зроблено воно на лузі біля річки.

- Це, мабуть, на згадку про провадження доїльних апаратів. Уперше їх застосували у літніх таборах. Корови їх боялися та й нам, дояркам, було незвично. Привчали стадо всім активом. Голова колгоспу Михайло Гнатович Матісько призвав всю контору допомагати залучати Лисок до механічного доїння. Не відразу наладилась справа, але яке полегшення настало нашим рукам. Спасибі тим, хто придумав таке добро.

- А про що б ви хотіли поговорити з доярками, якби зустріч все ж таки відбулась?

- Відразу і не придумаю. Серед гурту хотілось би побачити пісків`янок Катерину Пушенко, Уляну Шепель. Сподіваюсь, що ще живі дівчата. Кості Романя, Костянтина Кириловича, Героя Соціалістичної праці вже немає. А знімок, як бачите, залишився. Нас кілька доярок захотіли сфотографуватися із знаним колегою. От і згадуєм.

Колись нас збиралося більше сотні, а скільки б зібралось тепер, не можу вгадати. Хоча вік – штука відносна. Горжуся своєю землячкою Тетяною Кузьмівною Кузуб, їй 87, а ще й сьогодні співає в ансамблі і пожартувати ладна, не виключаю, що і «сплясала» б наша старша подруга.

- Є нагода передати ваші побажання колишнім дояркам-тритисячницям. Щоб ви їм сказали?

- Божої ласки усім їм і їхнім родинам. Тепер вони не тільки бабусі, а й прабабусі. Нехай візьмуть фото минулих років і теж згадають часи приємних наших зустрічей.

Спілкувався Борис Бобришев

• < Попередня
• Наступна >