Company Logo

Останні коментарі

  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...

     
  • Шурави в переводе с арабского -совет (советский)

    Детальніше...

     
  • Ну і шо? Було прийнято 39 заяв.Який кінцевий результат? прочитайте уважно,ніяної конкретики,одна ...

    Детальніше...


125-рiчний ювiлей четвертоi мiськоi

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

На шляху до світла знань
Нехай летять собі удаль роки
І швидко змінюється все довкола,
У кожнім нашім серці – на віки
Дитинства сонячного промінь –
рідна школа…


Площі Богдана Хмельницького судилося колись бути центром нашого містечка, бо рівновіддалена вона від обох залізничних станцій – Бахмача - Киїського і Бахмача – Гомельського. Власне тут розташувалася і найдавніша школа новозабудованого пристанційного селища, яка відзначила своє 125-річчя. Сьогодні четверта міська навчає своїх учнів у двох корпусах, як складався цей ансамбль – то ціла історія, тісно пов’язана із перетвореннями cамого міста.


Починалося це у далекому 1892 році, коли на станції Курсько-Київської магістралі збудували приміщення для занять учнів початкових класів. Навчалися тоді здебільшого діти залізничників. Прокладання сталевих магістралей сприяло впровадженню нових професій, а це потребувало освідчених кадрів.


Хоча у 48-ій залізничній школі мені навчатися не довелося, все ж до цього закладу ставлюсь майже з тією ж шаною, як і до рідної Альма-матер. Адже тут набували грамоти чисельні мої друзі, приятелі, дехто з рідні, викладали у четвертій мої сусіди-вчителі. Найбільша ж данина 48-ій залізничній, тепер Бахмацькій загальноосвітній школі І-ІІІст. № 4, за те, що готувала і ділилася кадрами, відряджуючи педагогів і до школи мого дитинства.


Приємно було почути у спогадах ім’я вчителя фізичної культури Тимофія Марковича Зимогляда - мого класного керівника у 49-ій, пізніше 87-ій, нині - п’ятій школі. І в моїй школі якийсь період викладав вчитель математики Олександр Павлович Поправко. Ще й досі пам’ять зберігає премудрості бінома Ньютона, вкладеного у наші голови цим педагогом. А ще він захоплювався фотосправою, своєю пристрастю захопив багатьох хлопців нашого класу.


Хоча Петро Петрович Пронченко мене не вчив, але запам’ятав і його. Познайомився з педагогом-фронтовиком, уже як працював у редакції газети. Петро Петрович був активним дописувачем. Найчастіше вірші, уривки повістей автора друкувались на літературній сторінці „Струни серця”. А ще він захоплювався шахами і шашками, вдало розв’язував конкурсні задачі з цих ігор.


Гріх не згадати ще одного фронтовика – викладача фізики Григорія Федосійовича Бондаренка. Пощастило спілкуватися із фронтовим зв’язківцем-радистом, кому випало спостерігати за Нюрбергським процесом над фашиськими злочинцями. Він ділився своїми незабутніми враженнями.


Усі згадані педагоги-чоловіки пройшли фронтами Великої Вітчизняної, щоб повернувшись з війни, нести знання, гартувати, виховувати почуття патріотизму у молодого покоління.


Справедливості заради, давайте згадаємо і вчительок. Чимало чув про завуча Марію Олександрівну Потьомкіну. Дівчата обожнювали свою викладачку російської мови і літератури. Кожен її урок ставав вікриттям дивного світу поезії, прози – усього, що пов’язане із художнім словом. Була особисто знайома з багатьма літераторами того часу. Навіть за умов суцільного дефіциту вдягалася зі смаком, навіть витончено, чим подавала приклад, як можна обходитись мінімумом одягу при вмілому використанні свого гардероба.


Згадують випускники теплим словом і Наталію Федорівну Кулакову, яка теж працювала завучем, та математичку Олександру Павлівну Педан. До речі, її батько, Павло Мефодійович Шимко, теж викладав у школі. Навчав біології і хімії. Старше покоління, мабуть, згадає теплицю на шкільній території, котра слугувала чимало десятиліть. А ще учні навчались прищеплювати саджанці фруктових дерев, які реалізовували до двох тисяч за сезон. Поцікавтесь, може стара яблуня чи груша у вашому садочку, котрі плодоносять ще й досі, вирощені юннатами 48-ої залізничної школи.


Математиці вчила Ганна Сидорівна Туз.


Між іншим, читачеві буде цікаво дізнатися, що в 1925 році тут навчалося понад 1200 учнів. А 1948 займалися чотири 3-іх класи, шість - четвертих, три - 5-их, два - шостих. Така от була школа.


На урочистості, присвяченій 125-річчю, пролунали і такі слова:


« Школа – це не тільки стіни. Насамперед, це дух, пам’ять, традиції, наступність поколінь. Покоління за поколінням діти вступають до школи, вчаться, закінчують і виходять у світ, Альма-матер живе і далі, гостинно відкриваючи двері наступним своїм учням.


Так, школу в якій я навчаюсь сьогодні, закінчив мій тато, а також моя бабуся, тут навчається моя молодша сестра, тому для мене є дуже важливо знати і примножувати її історію, традиції, культуру...»


Історія не стоїть на місці. Народжуються нові ідеї, змінюються пріоритети, епохи, політики і навіть держави, обертається колесо історії і розвитку людства, але повинні знати культуру, історію та досягнення свого краю, свого міста, своєї рідної школи, що є невід’ємною частиною літопису всього нашого народу...


Школа-ювілярка непросто відзначала визначну дату свого започаткування, то був своєрідний екзаман на її зрілість. І учнівський, і педагогічний колектив прагнули показати все передове, найкраще, найяскравіше, чим живе заклад. Багато їм вдалося. Порадували своїм затишком аудиторії і кабінети, особливе враження справили народознавча кімната, куточок героїчної слави.


В ошатному актовому залі відбулася зустріч випускників різних років. Лунали спогади, а потім майбутні першокласники виступили перед гостями з художньою програмою, яку продовжили старші учні.


Вінцем же пам’ятної урочистості став насичений різними жанрами концерт. Четверта міська засвідчила, що тут отримують не лише міцні знання, досягають високих показників у спорті, а дружать з піснею, художнім словом, таночками.


А ще те незабутнє дійство було сповнене спогадами колишніх випускників, їх розповіді відправляли нашу уяву у далекі непрості часи - не дуже ситі і ледь одягнуті. Уроки з чорнильницями, із скрипучими сталевими перами, із фільмоскопом і рахівницями. Сьогоднішній учнівській молоді все перелічене аж ніяк не знайоме.


Вдячні учні обдарували рідну Альма-матер, віддячуючи їй за знання, за проторений шлях у життя.


Концерт-дійство тривав більше чотирьох годин, але урочистість так захопила, що цього не помічали.


Школа-ювілярка непросто відзначала визначну дату свого народження, то був своєрідний екзаман на її зрілість. Звісно, найбільше хвилювалася директор Лариса Борисівна Лемешко, бо то був і її особистий іспит перед колишніми її наставниками. Навіть найвимогливіші екзаменатори оцінили б побачене, відчуте на «відмінно».


...Завтра настане новий день, зашумить шкільне подвір’ї, завирує дитячий гамір. В історію школи-ювілярки запишеться ще одна сторінка. У згаданих майбутніх першокласниківі нинішніх випускників є шанс зустріти колись 200-літній ювілей рідної четвертої. І тоді буде нагода згадати сьогоднішніх учителів, і непростий наш час, і все пов`язане із набуттям знань, бо „навчання - світло, а невчення - пітьма”.


Борис Бобришев
На знімку: Святковий концерт у розпалі.
Фото з сайту http://bahmvo.at.ua/

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове