Наш священний обов’язок

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 12 травня 2017, 10:30

У районному осередку Української Спілки воїнів Афганістану (УСВА) склалася кількалітня традиція - напередодні Великої Перемоги перевідувати родини полеглих побратимів-земляків. Не став винятком і цьогорічний травень.

Як відбувалися заходи по вшануванню пам’яті тих, кого з нами немає, попросили розповісти воїна-інтернаціоналіста, кавалера бойового ордена Червоної Зірки Віктора Майстренка.

- Почесна місія перевідувати родини полеглих побратимів-земляків випадає не вперше. Уже стільки літ минуло, а душу й досі обпалює біль осиротілих матерів, втративших свою кровинку-синів.Тепер осередок Української Спілки воїнів Афганістану (УСВА) опікується і сім’ями атовців, хто поклав голови за цілістність України, і мамою Героя України Василя Прохорського.

Як і минулого року задощило, це невипадково, то українське небо оплакало своїх Героїв. А згодом яскраве сонце визирнуло з-за хмар, нагадуючи, що скоро 9 Травня – найголовніше наше свято.

Знову, як рідних, з вологими очима зустрічали нас, колишніх бійців-афганців, мами Олександра Охотника, Олега Федоренка і Володимира Іващенка.

Спочатку зібралися у місті, віддали шану полеглому АТОвцю Юрію Бутусову. Навідалися на кладовища, де спочивають вічним сном наші побратими, полеглі у горах і пісках Афгану, і хто пішов з життя вже вдома, на рідній стороні. За традицією поклали живі квіти і гірлянди ялинкових гілочок до пам’ятного знаку воїнам-інтернаціоналістам.

Зібралося нас більше тридцяти. Розділилися на три групи, аби побувати у райцентрі і Дмитрівці, Халимоновому і Фастівцях, Курені і Красилівці, Батурині і Білих Вежах, Григоровці,Тиниці, Гайвороні...

У Дмитрівці нас зустрічав селищний голова з хлібом-сіллю, разом з ним вітали школярі з квітами. Як завжди, зворушливою стала зустріч з гайворонцями. З цього мальовничого села в обмеженому контингенті служило 13 парубків. Один з них, Володя Висовненко, повернувся на Батьківщину у„чорному тюльпані”. Уже давно поєдналися на небесах душі батьків і сина, а нам завіщано пам’ятати Героя. Хтозна, може кожен з полеглих перехопив кулю, яка могла б вразити когось з нас.

У кожному селі покладали квіти і гірлянди до стел полеглим у роки Великої Вітчизняної. Перевідали могили воїнів-афганців і АТОвців, вшанували убієнних хвилиною мовчання, залишили живі квіти, відходили від мармурових мовчазних плит зі щемом у серцях. Кожен думав про своє, і, мабуть, усі про одне: дякували Небесам, що повернулися до рідних осель. Нехай ніколи не трапляються війни, нехай скоріше припиниться безглуздя на Донбасі, нехай, нарешті, українських матерів перестануть турбувати важкі думи.

Афганці продовжують справу ветеранів Другої світової війни, втілюють у життя спадкоємність поколінь. Це наш священний обов’язок.

Віктор Майстренко

• < Попередня
• Наступна >