Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Нашому обранцю - вірю!

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

На Дні села у Щучій Греблі впізнав її відразу. З погляду печальних очей зрозумів, що їй необхідно виговорити щось наболіле. З мамою полеглого Героя Небесної Сотні Василя Прохорського не зустрічалися з літа минулого року відтоді, як Світлана Миколаївна запросила на освячення каплички біля власного будиночка і встановлення пам’ятного знака. Час від часу спілкуємося телефоном, але у живій розмові набагато більше і скажеш, і почуєш. Вирішив, що зручніше буде поговорити під кінець свята. Але слушного моменту не дочекався, від’жджати з села довелося терміново, то з нею навіть не попрощався.


Та життя непередбачуване. Зустріч відбулася вже наступного дня, Світлана Миколаївна завітала в гості до тисяч українських родин, у кого того вечора телевізор транслював канал 1+1. Бідкалася мати, що робота по створенню парку пам’яті полеглим на Майдані і в АТО загальмувалася. Вона закупила саджанці калини, та мусила посадити все те на городі. А все із-за непідготовленої площі. Жінка не просить коштів, вона згодна заплатити самотужки, аби тільки найняти бульдозер і вантажівку вивезти сміття.


Телевізійна камера весь час демонструвала квітники – творіння згорьованої матері, таких заквітчаних клумб не знайдеш у всьму районі...


...А ще через кілька днів опинився на вокзалі. Світ тісний – знову побачив її. Правда, був не день, а пізній вечір.


Як телеканал розповів про матір полеглого Героя Майдану Василя Прохорського, надійшли нашій землячці дзвінки з усієї України. Здебільшого лунали на її адресу слова підтримки. Люди дивувалися її цілеспрямованості. А дехто пропонував конкретну допомогу. Так підприємці-львів’яни, хто займаєтся вирощуванням посадкового матеріалу квітів, захотіли переслати для матері дмитрівського Героя посилку з цибулинами ірисів. А через трохи подзвонили ще раз, мовляв, посилка вже у дорозі, а вони ще надумалися передати розсаду рідкісних квітів. Ніжні рослинки не витримали б подорожі поштою, то передали знайомим пасажиром. Потрібно лише підійти до львівського потягу. Прибуває він ледь не опівночі. От і чекала моя знайома дорогоцінну передачу. Заговорили...


- Знаєте, назвали вулицю ім’ям сина, то тільки зайвий клопіт і біль. Упевнена, Василеві це не сподобалося б. Немає більш не впорядкованої вулиці у нас, ніж ця. Не обкошена, не обпиляна. Навіть трафаретки з новою назвою мусила замовити сама за власний кошт.


Пригадуєте, як дехто відмовляв мене зводити капличку. Таки не прислухалась до них, а дослухалася голосу власного серця. Так тепер задоволена. До церкви йти мені далеко, та й почали її шматувати, країти. Не про таке мріяв мій Вася. До каплички ж піду у будь-яку хвилину, як обпече нестерпний біль душу, так і подамся, припаду до хреста, воздам молитви до Господа. І наплачуся досхочу, і застогну, а може, і завию, соромитися нікого – одна я та Небеса, а десь там угорі душа мого Василька. Коли скінчаться сльози, коли проковтну, нарешті, гіркий ком, полегшає.


Дехто з тих же „доброзичливців” відмовляє мене створювати парк. Ще у лютому через „Порадник” говорила про доречність засадити сквер у пам’ять про полеглих АТОвців і Героїв Небесної сотні у райцентрі на пустирі між вулицями Богдана Хмельницького і Робітничою.


Говорила у своєму дописі: „З деякого часу стала сумніватися, що наші Герої комусь потрібні”. Тепер тих сумнівів ще більше. Байдужими до моєї пропозиції залишилися навіть матері полеглих. „Хто згадає про наших синів? - запитую в себе. І ще з більшим завзяттям беруся за справу...


У моєї співрозмовниці озвався мобільний. Телефонував котрийсь Петро Іванович. Із відповідей Світлани Миколаївни зрозумів, що він ділився враженнями від телепередачі. Мовчав кілька днів, бо номер телефона залишався у записнику вдома.


- Якби ви дали мені координати місцевої редакції, - чую з телефона, бо Світлана Миколаївна підставляє моєму вуху свою ”NOКIA”.


– Так ось якраз кореспондент з газети, - підхоплює вона і передає слухалку.


– Давно підтримую зв’язок з вашою землячкою – геройською жінкою. Ми солідарні – у мене таке ж горе. Розповідайте про неї, про її завзяття, про Героїв, інакше про них забудуть уже завтра...


Я пообіцяв осиротілому батьку із далекого Запоріжжя виконати його прохання. Ця публікація – тому підтвердження.


Борис Соловйов


P.S. Нещодавно знову зателефонувала Прохорська.


- Знаєте, світ не без добрих людей. Виявляється, дивився ту передачу і народний депутат Валерій Давиденко, розчулила його моя біда. Прислав свого помічника Володимира Мельника вивчити ситуацію на місці. Володимир Вікторович прибув не сам, спеціаліст оцінив обсяг робіт, потребу у техніці. Запевнили, що чорнозем для майбутнього парку в пам’ять про полеглих атовців і Героїв Небесної сотні підготують у найближчі дні.


Таке мені говорили і раніше, але тепер за обіцянкою стоїть Валерій Миколайович, а цій людині, нашому обранцю до Верховної Ради, вірю.

У зв'язку з активізацією спамерів коментарі тимчасово відключено

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове