Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Питання владі
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 18 липня 2008, 08:49
Продовжуємо нашу нову рубрику, задавайте свої питання – пишіть, приходьте до редакції, телефонуйте. Бо нам всім треба зрозуміти нарешті головне: відчиняють тому, хто стукає. Просто чекати кращого життя – це шлях в нікуди. Пам’ятаєте єдиний порив Майдану, коли вся країна відчула себе народом? Це було як свято, а тепер ідуть будні. Так, вони важкі, інколи здаються безпросвітними, ми зневірились і говоримо, що наші ідеї зраджують, продають, що ми знову – ніхто. Це найстрашніше, коли людина повірить в це. Будні – не свято, треба працювати. Головне – не збайдужіти душею. Саме така, небайдужа людина задає сьогодні питання владі.
Петро Андрійович Лук’яниця нині пенсіонер, але тільки за віком – бойовий дух незмінний. Тому і зараз йому болить, коли бачить негаразди.
«Кожна віруюча людина знає, що кладовище – це святе місце, доглядає за могилами своїх рідних, і занедбана могила – це не по-людськи, не по-християнськи. А у цих людей немає родичів, нікому доглядати за місцем їхнього упокоїння. Та слава Богу, що історична справедливість нарешті відновлена і їх, як всіх померлих, також вшанували – установили пам’ятник. Щоб люди знали про невинно убієнних страшним голодом, перехрестились біля цієї братської могили. То що – тепер нікому доглядати безіменну могилу?» - говорить Петро Андрійович мені біля пам’ятного Хреста жертвам голодомору, що встановлений на цвинтарі по вулиці Гоголя.
Ми з сумом дивимося на вишитий рушник, який урочисто пов’язали ще у листопаді минулого року, - він зараз не схожий на рушник, брудна ганчірка. То вже краще б зовсім зняли. Видно, що біля цього пам’ятника не були від того, урочистого, дня. То що – так і нікому доглядати безіменну могилу? Благоустрій кладовищ – компетенція міської ради.
Через тиждень прийшовши сюди, побачила машину з краном – добудовують бетонну огорожу, почату ще минулого року. Курган, на якому височить Хрест, вже обкладений дерном. Розпитую Петра Андрійовича: «Що раптом сталося?» А він, виявляється, «вийшов на одного з чиновників і зрушилося з місця». Не ставлю собі задачею похвалити того чиновника: врешті, це їхній обов’язок, а те, що не виконувався Указ Президента по вшануванню жертв голодомору, свідчить не на його користь. І ні в якому разі - щоб похвалити самого Петра Андрійовича: йому це зовсім не треба, не з тих людей. Все просто: це маленький приклад того, що може людина. Якщо не буде байдужою. Може, нашій владі треба потроху підказувати, що робити? Як бачите, допомагає.
А біля кладовища на сухому дереві двійко маленьких лелеченят «танцює» – крильця тренують для першого польоту. Кажуть, це добра прикмета. Якщо біля дому – буде щастя і достаток. А якщо біля святого місця? Мабуть, освятили. Адже птах – це посланець небес.
До речі, ми обіцяли контролювати обіцянки. В минулому «Питанні владі» (№27) йшлося про будинок №5 по вулиці Деповській. Я була там цього тижня і спілкувалася з жителькою Корнєвою С.В., з якою зустрілася на прийомі у мера минулого тижня. Що зроблено? Комісія у складі заступника голови Стрільця Г.О. та депутата міської ради Кириченка М.Ф. обстежили будинок, голова дав письмову відповідь: виходячи із виділеної бюджетом суми 5 тисяч гривень зробити частковий ремонт. На що вистачить грошей.
Хоча звісно, тут потрібен капітальний, як і в більшості будинків Бахмача, які своїм виглядом нагадують про недавню війну - наче тільки-но німці відступали.
Минулої п`ятниці на сесії міської ради з таким самим питанням звернулася до влади і Жеревчук Н.Ю., мешканка будинку №1 по вулиці Дружби. Їхнє сумне листування щодо ремонту даху ведеться з осені 2007 року. Та на сесію Ніну Юріївну привела аварійна ситуація – квартири їхнього під`їзду після дощу затопило. Комісія міськради (до котрої залучили і кореспондента «Порадника») складала акт на місці: на всіх поверхах нас зустрічали жінки з тазиками та ганчірками – вимочували воду, стіна біля так званої ливневої труби залита, вода потрапила і в розподільчі електрощити, в квартирах пошкоджені шпалери, меблі, двері. Така ж ситуація і в інших під`їздах. Стихія винна? Було б так, аби дах «до того» не смолили. Робив це «Бахмачцивільбуд» (керівник Вітюк В.О.), на утриманні якого знаходиться будинок. Виділені у цьому році кошти на ремонт поки що не освоєні. Грошей, як завжди, мало.
Що буде далі, подивимося.
Н.Теплова
Пошук по сайту
Детальніше...