Над покраяним глибокими ярами широким полем, де колись гриміла знаменита Конотопська битва, пливе урочиста тиша. Посередині довгого, мов козацька шабля лискаючого, озера, зводиться до пречистого неба чоластий острівець, що аж горить на щедрім полуденнім сонці щирим золотом. То буйно, хоч по берегах жодного стебельця, палає пишним цвітом безсмертник. Несподіванка природи, чи містична реальність: безсмертник і лицарське Безсмертя!

Десь з годину тому тут лунали панегірики державних мужів, линуло багатоголосся церковних хорів від Київського Патріархату, а зараз, в огромезнім дзвоні неба, святиться урочиста тиша. Та ген-ген квилить степова чайка: а чи за своїми діточками – вивела край дороги, а чи за буйними козацькими головами, що з глибини століть принесли нам солодкий хміль перемоги.

 

Ну буває ж таке – припізнилися. Попереду господиня – конотопський історик Олена Бугара, місцевий вчитель рідної мови Віктор Ріпа, краєзнавець з Борзни Олег Костючина. Мимоволі зводимо голови високо-високо, чуючи, як оживають, як нуртують козацькі гени, які ніхто й ніколи не зможе з нас витравити. А хмари, немов би здиблені вершники, а далекий грім, мов Богунових гармат паліж. Саме в ці спекотні липневі дні 1659 року окрай сіл Соснівка та Шаповалівка відбулася знаменита Конотопська битва між військами Івана Виговського та московськими каральними полками, очолюваними відомими князями О. Трубецьким, С. Пожарським, Г. Ромодановським, С. Куракіним. 150-тисячну армію кинув московський цар на непокірних козаків, що не хотіли, ти ба, ставати холопами, йти в кріпацтво. Лише 4 тисячі відчайдухів захищало славне сотенне містечко Конотіп. Три місяці, поки Іван Виговський з полковниками Богуном, Хоменком, Дорошенком збирало відсіч загарбнику, вимотувало у зайд сили.

І ось на світанку грянув вирішальний бій. Московіти примаскували головні сили в глибоких яругах. І козаки, скориставшись цим, висадили греблі в повітря. Тонни води ринули в низовину. Князі облишили військо напризволяще й кинулись навтьоки. Цар в один день, як пише історик С.М. Соловйов, втратив кращу в Європі кінноту. В полон потрапив сам князь Пожарський. Татарського хана (війська якого брали участь у битві) обурила його нахабна поведінка, погрози і він наказав того стратити. Битва, як відзначив на історичній конференції, що передувала святу, директор науково-дослідного інституту козацтва Тарас Чухліб, зсилаючись на тогочасні джерела, була, за своїм розмахом, значно грандіознішою Полтавської. Перелякана Москва квапливо укріплювалася. На жаль, козаки не зуміли вповні скористатися перемогою, надіючись, що московіти більш не турбуватимуть Україну. Наслідки цієї легковажності даються взнаки й по сьогодні. В колись козацькому Конотопі, як ніде вільно почувають себе симоненківці, інші антидержавники. Слава Богу, в їх рядах молоді, як в мене волосся на долоні. Сучасна молодь тягнеться до Європи.

Задовго до того, як на огромезну сцену біля Шаповалівського будинку культури, загостять відомі й заслужені артисти, розправляє свої широкі крила пісня молода, про ті події славетні: «Гой на горі та й женці жнуть!» Аби ж пензлі мав – то й змалював би юнок-козачок, та ще й з села, що так і кличеться-величається - Козацьке. «Не лише голосами, – хвалиться заступник директора з позакласної роботи С.І.Зварійчук ,– славна наша школа. З 10 випускників, за тестуванням, семеро вступило до ВУЗів. Сподіваємося, повернуться в село. Адже агрофірмі, яку очолює кавалер трьох орденів “За заслуги” Віктор Іванович Гала, потрібні розумні, молоді спеціалісти».

 

– І цю молодь нам потрібно виховувати не на гіркоті поразок,- потвердив відомий художник, автор гривні Василь Лопата, – а на святім меду перемоги. А їх з часів скіфської держави були сотні. Так робить кожна нація, турбуючись про свою невмирущість.

– Безперечно, хочеться миру між рідними слов’янськими народами, але Росія, відчуваючи, що втрачає Київ, роздмухує справжню антиукраїнську істерію, – зі скрутністю відзначив керівник оздоровчого центру “Надежда”, що в Самарі,Андрій Івченко. Приїхав чолом припасти, силу черпнути серцем з рідної Землі-Матінки.

 

 

Свято вирує. Ось другокласник Максимко Довгань з Дубов’язівки пропхався між дебелезних дядьків, що забавлялися молотом, звів важака... та, під дружні оплески, як торохне по ковадлу силоміра. Козацький розмах, міцна рука буде в хлопчини. Знайте, ось саме така юнь не дасть Вітчизну в наругу. Нікому не дасть!

Притискаю до серця пучечок золотоцвіту-безсмертнику, з того щедро политого козацькою кров’ю острівця, вкотре переконуючись: Свята Слава, Святий Подвиг – Безсмертні.