Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Пам’ять Перемоги – у кожному з нас

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Привітний травневий ранок. Знову, як це відбувалося вже багато десятиліть, 9 Травня мешканці райцентру зібралися біля монументу «Танк». Завершилося традиційне покладання вінків і квітів, під марші духового оркестру багатолюдна колона рушає до Меморіалу Слави, до священного місця - до Вічного вогню. Скільки раз міряв кроками відстань від однієї святині до іншої, не злічити. Сьогодні йду у гурті з незвичними думками. Кілька хвилин тому звернув увагу на допитливе немовля у дитячій колясці, дівчинка дивувалася звукам оркестрової міді, безлічі квітів, людському гурту.


- Як кличуть вашу красуню? – звернувся до молодого симпатичного подружжя. А ще поцікавився, чи воював хтось у їх роду? Дізнався, що їх донечку зовуть Евеліною. Фронтовиків серед їх рідних вистачало, але найбільше шанують прадіда Івана. Пішов тиничанин Гриценко на війну, обороняв Москву, не поверувся.


Ото і думав про маленьку україночку, про те, чи цінуватиме її покоління подвиги своїх прапрадідів. А ще подумав, що кожен сажень землі навкруг политий кров’ю. Проходимо повз магазину „Світ рослин”, у 1941-му німецькі бомби влучили в приміщення редакції районної газети, яка розташовувалася десь поруч. Кількох газетярів поранило, коректор загинула. На її столі змішалися плями фіолетового чорнила і крові.


Три десятки років у сусідньому сквері спочивали вічним сном воїни-визволителі, хто звільняв місто від окупантів у вересні 1943-го.


На Соборності, колишній Жовтневій, містилася жандармерія, чи гестапо. У роки окупації кровожери закатували тут десятки, як не сотні людей. Братська могила на території залізничного дитячого садочка зберігала прах замучених. Тепер тут розташована кардіологія.


У міському парку височів обеліск над іншим братським похованням, тут здебільшого віддавали землі тіла і рештки тих, хто загинув від бомбардувань Бахмача-Київського. У кожному куточку міста – від бурякорадгоспу до Поштового, на кожній залізничній станції залишилися мовчазні могили під приземистими обелісками із червоними зірками нагорі.

А в селах і селищах... Лише при звільненні Городища полягло близько 250 воїнів, за малим виключенням поховані у селі 18 – 20-річні парубки щойно звільнених Курської і Воронезької областей. Скільки життів обірвала війна... І так по всій Бахмаччині. Чи маємо право забути про них?


Перемикаюсь на інші роздуми. Чи додає святковості полеміка, що відзначати 8-го чи 9-го. Стало модним копирсатися у біографіях радянських полководців, відшукуючи темні плями у їх біографіях. А коли знайдуть якусь зачіпку, починають висловлювати сумніви у величності самої Перемоги. Дехто з таким захопленням розповідає про чиїсь огріхи чужого життя, що ледь стримуюсь, щоб не вимовити: „Поглянь на себе - і гультяй, і руки липкі до чужого, і...”


Уже не згадаю, де вперше побачив портрети полеглих фронтовиків у колонах на 9 травня. Ідея продовжити зв’язок поколінь, нагадати про подвиг батьків сподобалася. У моєму роду таких не було, але знав багатьох і багатьох фронтовиків, про кого розповідав на газетних сторінках, чиїм подвигом пишався. Таким був і капітан Терехов. У місті не залишилося нікого з його рідні, вирішив, що маю право пройти з портретом Дмитра Михайловича вулицями Бахмача.


Росіяни не соромляться нести у колонах портрети своїх героїв. А українці чим гірші!? Чи наші бійці, партизани, підпільники зробили для перемоги менше? Жаль, що маю лише дві руки. Взяв би із собою збільшені фото полкового розвідника Дмитра Михайловича Білецького, партизанського местника Миколи Панасовича Бережного, фронтового хірурга Андрія Сидоровича Жука, сталінградця Петра Ілліча Дороша... Скількох їх хотів би бачити поруч...


З тими роздумами дійшли до Вічного вогню. Тут, на Меморіалі, уже людно, на лаві почесних гостей знову впізнаю дорогих наших фронтовиків: Ольгу Сергіївну Сліпичко, Григорія Микитовича Кащенка, Федора Федоровича Шевченка, Івана Михайловича Тарасенка, Володимира Єгоровича Бєлова...


Керівники району, депутат обласної ради Г.В.Данько привітали ветеранів, згадали незабутні імена тих, хто наближав жаданий День Перемоги, хто поліг на фронтах Вітчизняної, хто пішов від нас уже потім. Крім того, Григорій Володимирович запросив фронтовиків на традиційний святковий обід.


Звернувся до присутніх і голова районної ради ветеранів Іван Георгійович Соколов.


Найбільше у виступі вразила щемна тривога за історичну пам’ять подвигу солдата-визволителя.


- Аналізуючи минуле, думаючи про майбутнє, ветеранів обурює спроба принизити роль Перемоги, чим принижують шану до тих, хто знищив фашизм, хто приніс мир усьому світові. Невігласи паплюжать полководців Великої Вітчизняної війни, а бойові нагороди, заслужені пролитою кров’ю, або навіть життям воїна, перетворюють на товар.


Закарбувалися у пам’яті і слова голови районної ради Віктора Федоровича Міщука про відповідальність керманичів націй за мир між народами. Саме політикани зіштовхують людей у смертоносних конфліктах...


На мармурові плити до Вічного вогню все несли і несли живі квіти. За упокій душ невинно убієнних помолились священики місцевих храмів.


Мітинг-реквієм завершився... Уважніше, ніж звичайно, вдивлявся в обличчя фронтовиків – чи зустрінемося наступного травня, чи заспокоїмо їх тривоги, чи дочекаємося миру у власній державі...

Борис Бобришев

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове