Доземно вклоняюся!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 24 серпня 2018, 11:23

Ще й зараз залишаюся під враженням від зустрічі з морем квітів і незвичайною людиною, яка цю красу створила. Почалося все з подорожі моєї свахи Л.В.Грищенко до С. М. Прохорської. Світлану Миколаївну читачі газети вже знають як маму Героя Небесної сотні Василя Прохорського. Саме Лариса Володимирівна розповіла про надзвичайну красу, яку створила власними руками жінка з Дмитрівки. Захотілось і мені побувати у селищі. Таке ж бажання виникло і в другої моєї свахи Катерини Згонник. Приєдналась до нас ще одна педагог Тетяна Очеретяна. Виявилось, що дістатись Дмитрівки сьогодні не так просто.

- Ой, скільки того життя, - вирішили ми і замовили таксі. Побачене перевершило всі мої сподівання - капличка, різнобарвні квіти найрізноманітніших сортів. Крім айстр, майорів, троянд, яких, до речі, більше 100 кущів, майже стільки ж півоній, побачиш деревовидні тюльпани, сакуру і безліч інших рідкісних квітів. Зачаклували погляд три сотні квітучих гладіолусів. Облаштовані доріжки, доглянутий калиновий гайок, з рівненько висадженими деревцями, що нагадували молодий виноградник.

«Невже все це створене однією людиною?» - запитую в себе ще й досі. Світлана Миколаївна задумала цей величезний квітник, і все навколо нього - пам’ять про свого сина Васю і про полеглих Героїв нашого краю, хто віддав життя за Україну.

Господарка цього дива розповідала нам про сина, про героїв АТО, матері яких допомагали васаджувати калину, про плани прикрасити гайок кількома тисячами тюльпанів, про задум посадити вздовж дороги дуби, які б з’єднали Дмитрівку з Щучею Греблею. Звернула увагу, скільки не говорила дмитрівчанка, її очі випромінювали тугу і печаль. Шкодую, що селище досить далеко від Бахмача, що добиратись від райцентру незручно, так би хотілось допомагати Світлані Миколаївні у її благородній справі. З цією моєю думкою погодились і мої супутниці. Правда, все ж крихточку до її квіткового царства зробила, коли на ринку угледіла величезні жовті хризантеми, прикро, що їх було лише два кущики. Тепер вони прикрашають присадибну алею Прохорської.

Ще при в’їзді в центр, коли покладали квіти до останнього пристанища Василя-Героя, підійшли три літні жінки. Подякували, що не забуваємо їх полеглого земляка. Від них дізналися, що Прохорська облаштувала квіткову оазу на місці колишньої пустки і величезного сміттєзвалища. З гіркотою говорили що, на жаль, у Дмитривці не всі підтримують завзяття Світлани Миколаївни. Мовляв, коли б кожен зробив хоча б десяту частку виконаного їх невгамовною землячкою, красивіше б стало навкруг.

- Очевидно, її старанність і не подобається лінивим і байдужим, у кого бур’яни під дворами і на могилах їх померлих рідних, - подумалось мені.

Світлані Миколаївні ж ще раз висловлюю доземний уклін за її патріотизм, за її незламність, за відданість пам’яті про сину.

Раїса Оніщенко,
пенсіонерка,
м. Бахмач

• < Попередня
• Наступна >