Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Біль не вщухає
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 19 вересня 2008, 14:20
Боляче в день Бахмацького свята було, виявляється, не лише мені. Багатьом. Мене зустрічають люди і діляться ним, тим болем. І я знову мушу говорити про це. Ми не повинні мовчати про це, ми нарешті повинні збагнути всю глибину проблеми, та навіть не проблеми – хронічної хвороби нашого суспільства. Збагнути з тим, щоб зупинитися, поки не пізно, схаменутися, озирнутися навкруги і побачити за тією проблемою людей. Їх вже так небагато, тих людей. Вони нам подарували наш мир, наш світ, як співали того дня на святковому концерті наші артисти на сцені районного Будинку культури: „Де була б ти сьогодні, Європа, де була б ти, якби не вони?..” Так, я знову про той біль – за наших ветеранів. Мені було боляче 9 вересня (№37 „Порадника”).
Зі сльозами на очах говорить мені Галина Павлівна Рубан: „Яке ж це відношення до ветеранів? Моїй сусідці Губар Дії Олександрівні 83 роки, вона і по хаті вже ледве ходить, тож звичайно, до Меморіалу не прийде і на обід святковий її не запросять. Та нікуди не запрошують: ні на 9 травня, ні на 9 вересня. А вона ж всю війну пройшла, каже з болем (вона росіянка): „Неужели никому я уже не нужна, неужели зря в окопах вшей кормила?” І так мені боляче, слухаю, бачу її, самотню,і серце кров’ю обливається. Був мер одного разу - з 80-річчям приходив вітати, та ото й усе.(За моїми підрахунками, це саме перед виборами було. – Н.Т.) Та їй нічого не треба, просто увага – прийдіть і привітайте, щоб знала, що жива і комусь потрібна”. Розповідає Галина Павлівна, що допомагає сусідці, як може, та не так це хвилює, як те, що забули про людину.
А слова гарні говоримо, промови красиві, з папірця, виголошуємо - ми, мовляв, про ваш подвиг завжди пам’ятатимемо! Та не завжди - зараз треба пам’ятати! Про конкретну людину.
Прийти до неї, немічної, з квіткою у руці, хоча б двічі на рік: у ці святі дні. Їх небагато – не збідніємо. А от душею збідніємо, коли пройдемо повз цей біль.
Скільки їх, ветеранів, залишилося того дня вдома... А свято ж не так наше, як їхнє! Ми повинні були зробити все, аби вони його відчули. А вони сидять по домівках, як оце Дія Олександрівна, і душі їх плачуть:” А для кого ж ми воювали, себе не жаліли?”
Боляче?..
Н.Теплова
Детальніше...