Перший почесний...

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Четвер, 19 вересня 2019, 11:46

У попередньому випуску газета розповідала про „Рідне село” Володимира Соловецького, вказавши, що за домовленістю з автором редакції надається право публікації окремих матеріалів. А тут підстигло 9 вересня - пам`ятна дата в житті нашого міста. То вирішили дати матеріал про першого Почесного громадянина нашого міста, який звільняв Бахмач у пам’ятному 1943-му.

Володимир Андрійович ІВАНЬКО, житель міста Бахмач, ветеран Великої Вітчизняної війни:

«Пишаюся тим, що мені, бахмачанину, пощастило у вересні 1943 року в складі 75-ї Бахмацької гвардійської дивізії визволяти моє рідне село і місто.

Народився 9 вересня 1925 року у робітничій сім’ї. Батько працював машиністом паровоза. Мав двох сестер. Старша сестра Надя в 1941 закінчила 10 класів і подала документи до Ніжинського педагогічного інституту, я закінчив 8 класів, а Віра – шість. Та не судилося нам здійснити заповітні мрії. Розпочалася Велика Вітчизняна. Країна готувалась до оборони. У місті рили траншеї, споруджували примітивні бомбосховища, обклеювали паперовими стрічками вікна.

Бахмач, як важливий залізничний вузол, у німців був на особливому рахунку. Тому вже 14 липня був підданий ворожому бомбардуванню.

Особливо постраждала станція Бахмач-Київський, де скопичилось багато ешелонів із пальним, військовим спорядженням. Ворожі літаки станцію бомбили майже три години. Був повністю знищений вокзал, фабрика-кухня, школа, лазня, пошта, магазин, ткацька фабрика. Було зруйновано багато житлових будинків. Були і людські жертви.

До початку серпня наша сім’я із багатьма іншими евакуювалася в Кемеровську область. Батько ж залишився на станції – водив поїзди з військовим спорядженням.

Після евакуації спочатку працював робітником із встановлення обладнання з евакуйованого Київського заводу «Спецмонтаждеталь». Згодом перевели в цех із виготовлення корпусів протитанкових гранат. Працювали в дві зміни по 12 годин. На цьому ж заводі працювала 14-річна сестра Віра, а старша Надя – санітаркою в лікарні.

Вже у січні 1943 року призвали до лав Червоної армії для навчання в Кемеровському піхотному училищі. Програма навчання розраховувалась на рік із наступним присвоєнням офіцерських звань. Але через шість місяців спішно направили на фронт у район Курська, так розпочався мій бойовий шлях до кордонів України.

Невдовзі наша 75-а гвардійська дивізія звільнила Шостку. Чули, що дивізія рухатимется на захід у напрямку Конотопа, Бахмача, Ніжина. Не терпілося як можна швидше дізнатись про долю батька та інших рідних і близьких, усіх земляків. Особливо дошкуляли німецькі літаки, які щодень бомбардували наші військові частини.

Яка радість, коли, проминувши Матіївку, наближались до Сейму! Ще диміли головешки спаленого німцями мосту через Сейм, який німці будували майже два роки. Проте фашисти скористалися ним вперше і востаннє, коли відступали під натиском наших військ.

На щастя, зберігся пішохідний місток, по якому наша рота перебралася на лівий берег. Іншим підрозділам нашого полку довелося форсувати річку убрід.

Через деякий час командир батальйону капітан Іонін повідомив, що ідемо звільняти місто Бахмач, важливий опорний пункт на київському напрямку.

Батальйон уже вночі підійшов до хутора Петровського. Воїни підрозділів, які форсували Сейм біля села Митченки, здолавши скажений опір німців, відразу заволоділи населеним пунктом. Проте німці підкинули свіжі сили і потіснили наші частини.

Тільки після залпу гвардійських мінометів («Катюш») командир подав команду: «Бойовий прапор вперед! Ура!»

Після взяття третій батальйон продовжував наступ на село Бахмач-Другий, де жили мої рідні дідусі і бабусі. Інтенсивний артилерійський і мінометний обстріл свідчив, що німці чинять опір нашим частинам, які ведуть бої на вулицях міста.

У селі зустрів свого родича, який повідомив страшну звістку, що мій батько у вересні 1941 року розстріляний німцями. Невдовзі я зустрівся з бабусею і дідусем, які переховувались у погребі. Зустріч була короткою, бо рота одержала наказ негайно рухатись у місто Бахмач...

А потім були інші звільнені міста та села, бойовий шлях нашої дивізії проліг аж до Німеччини. Тільки згодом усвідомив, який безцінний подарунок отримав на своє 18-річчя - звільнив рідне місто. Адже народився якраз 9 вересня...

 Борис БОБРИШЕВ

• < Попередня
• Наступна >