Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


«Приїдемо ще!»

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Школярі з Ічнянщини задумали допомогти матері полеглого Героя Небесної сотні Василя Прохорського у догляді за квітниками і алеєю захисників Вітчизни. Випадково про плани учнів шкіл Парафіївки і Южного дізнався отаман Чернігівського округу Війська Запорізького Валерій Колоша.


- Якось нелогічно виходить – ічнянці і талалаївці перевідують маму нашого Героя частіше, ніж ми. А це можливість не на словах, а справою сприяти патріотичному вихованню юного покоління. Давайте підключимо і наших дітей, - запропонував козацький ватажок. А ще голова Правління ГО «Бахмацька районна спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) та воїнів АТО і ООС» дав розпорядження потурбуватися про харчування і школярів, і дорослих – учасників заходу у Щучій Греблі.


Очікувані події стали відомі і автору. Згадалась посадка калинового гаю у позаминулому році і допис до районної газети із заголовком:


„Прилітатимуть пташки калиноньки з’їсти,


Принесуть козацьким душам українські вісті”.


Тоді, 2017-го, до Щучої Греблі з’їхалися бажаючі докласти рук до патріотичної справи. Прибули мами і батько полеглих на Донбасі. Завітали бійці-атовці і воїни-інтернаціоналісти, ліквідатори наслідків Чорнобильської аварії і козаки. До акції долучилися голова райдержадміністрації Тетяна Неділько і міський голова Павло Шимко, депутати обласної та районної рад, керівники окремих територіальних громад, представники політичних партій та громадських організацій. Закладали калиновий гайок усім світом. Минуло два роки, калинове диво хотілося побачити на власні очі…


Ось і сама плантація, кущі помітно подалися вгору і роздалися вшир. Головне – на більшості пломеніють родзинками червоні плоди. Зриваю по дві-три ягоди, смакую. Намагаюсь пригадати, хто з матерів – учасниць ГО „Родина воїна” висаджував кожний з кущів. Спроба марна, тоді зриваю червоні плоди навмання і пригадую імена полеглих земляків. Першим пішов з життя Прохорський, поминаю ягодами Василя. А потім, не завжди дотримуючись хронології, відшукував у пам’яті прізвища інших героїв. Спав на думку Олександр Ровний. Першим Сашко згадався невипадково – єдиний з полеглих, кого знав особисто. Зустрічався з юнаком у Матіївській школі, нечисельний був у них клас – усього четверо, але дружний. Три хлопці і одна дівчина з рідко вживаним тепер ім’ям - Лідія.


Згадав курінця Кеслера, Віктор теж спав на думку не cпорадично – з його мамою, Наталією Григорівною, нещодавно стрічався у Курені на вшануваннях з нагоди Дня захисників Вітчизни.


Наш земляк Володимир Лестуха, теж не повернувся з Донбасу. Десь тут калинка посаджена його батьком, Михайлом Павловичем.


...Зриваю ягоди з калинових кетягів, поминаючи Бутусова Юрія, Кошмала Сергія, Мальцева Юрія, Пащенка Олександра, Пилиповського Владислава, Савченка Юрія. Червоні плоди на вигляд однаковісінькі, а за смаком різняться, мабуть, як і характери атовців-героїв.


Калиновий парк задуманий, як пам’ять про наших земляків, полеглих за Батьківщину. Це привід згадати ще сотні і тисячі імен захисників, хто боронив у роки Великої Вітчизняної, хто захистив від чорнобильського лиха. Зриваю червоні калинки, бо мушу пом’янути ще і щучегребельця Володимира Шашенка – першу жертву аварії. Пам’ятником оператору став зруйнований четвертий блок, а ще, можливо, тисячі, як не десятки тисяч врятованих життів...


Учні Парафіївки, Южного та наших Пісок зі своїми педагогами звільняють квітники від зів’ялих чорнобривців, решти інших однолітніх квітів. Пісків’яни напередодні виступали на районній сцені, настрій відповідний, тепер наспівують про чорнобривці, про рідну матір. Пізніше Світлана Миколаївна, мама Василя Прохорського, попросила виконати саме ці, улюблені її куплети.


Коли плантація набула ошатності, юнь з Ічнянщини взялася висаджувати нарциси, троянди, піони, іриси, які передбачливо привезли. Допомагали їм пісківські школярі. Окремо хочу назвати третьокласника Владислава Ляшенка з п’ятої міської, який теж приїхав з гуртом. Хлопчина старався за трьох.


А потім були гостинці від козацького атамана, від депутата обласної ради Валерія Колоші. Підкріпилися і послухали розповідь Світлани Миколаївни про її сина-Героя. Тоді вона і попросила заспівати. Дівчата постаралися, розчулили своїм співом і матір, і всіх присутніх.


Діти обіцяли не забувати дорогу до калинового дива, до Світлани Миколаївни, запевнили: „Приїдемо ще!”


Борис Бобришев
На знімку: посланці Бахмаччини з С.М.Прохорською.

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове