Її рідний край

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 27 листопада 2020, 13:02

Молодцюватий чоловік біля аптечного віконечка, мабуть, не привернув би увагу, коли б не переповнені пакунки з придбаними ліками. - На всю вулицю набрали? – звернувся із сарказмом сусід із черги. - Ні, це на ціле село, - відповів покупець зважено і уточнив. – Для села і для майже десятка хуторів.

Для чого стільки медпрепаратів в одні руки, уже здогадався, бо довелося спілкуватися з декотрими медиками з глибинки. Хутори у такій кількості лише у Матіївської сільської ради, то захотілося зустрітися з тамтешньою завідувачкою ФАПом, почути, чим живе медицина Присеймів’я.

Неочікувана зустріч в аптеці сталася ще у серпні, а поспілкуватися з Іриною Олександрівною Очередько вдалося нещодавно. Подаю лише відповіді молодої медички, хоча і мами трьох дітей.

- До цілительства, мабуть, була схильна ще з дитинства, скільки пам’ятаю, дівчатка своїх ляльок пригощали, пестили, виховували, я ж їх „лікувала” - годувала з ложечки, давала пігулки, робила уколи. Ще медицина давала шанс залишитися у селі. Матіївку обожнюю – не уявляю життя без норовистого і водночас лагідного Сейму, без грибного і ягідного лісу, який своїми смолистими відрогами подається місцями у наші вулиці і городи, насичуючи повітря неповторним ароматом хвої. А які казкові присеймівські луки з квітучим різнотрав’ям, з різноманітними кольористими метеликами, співучими жайворонами.

Вслухайтеся у назви наших хуторів: Лопатин, Бондарів, Лісова Поляна, Веселівка. Кацири, Прохорів, Мости, Обирок. Відчуваєте рифму? На жаль, вони зникають, на очах умирає жива казка...

- Найчастіше до аптеки відряджаю чоловіка. Зазвичай, доставляє ліки з Батурина, він там працює. Як виникає потреба, телефоную, замовляю, от пігулки і привозить. А як випадає бувати у Бахмачі, а ще краще у Конотопі, то доручаю запасатися на перспективу - там аптеки дешевші.

Чоловік мій безвідмовний, не злічити, скільки Іван наїздив легковиком хутірськими шляхами, возивши мене до хворих. Традиційно добираюся до підопічних велосипедом, проте відстані не зовсім зручні – хутори, як сузір’я на небі, розсипані у радіусі восьми верст. Та й це не біда, як сухо і тепло, а зимою...

- Це правда, восени хвороб додається. Уже відчувається - простудні недуги почастішали. Найбільше насторожує коронавірус, не дай Бог, прийти хворобі у село - у нас стільки старожилів...

- Дійсно, хотіла продовжити навчання. Мріяла освоїти фармацевтику, адже є можливість навчатися цій справі заочно. Ледь не вступила в цьому році. Та ще раз пригадала нашу колишню медичку Євдокію Михайлівну Оксінь.

...Уже давно була вона на пенсії, кілька раз навідувалася до жінки - бувало завозила ліки, а то робила ін’єкції. Того разу не квапилася, поспілкувалися.

Євдокія Михайлівна розігріла самовар, стали чаювати чебрецем, липою, парилом... Родом вона з Сибіру, говірка у неї своєрідна.

- Душечка, мир тесен, я лечила твою бабусю, ты врачуешь меня, - звучать, як зараз, її слова.

Розговорилися, поділилася із довгожителькою мрією про фармацевтику, було їй тоді під 90. Вона і розповіла, що свого часу теж позаздрила аптечному затишку, стерильній чистоті і білосніжним халатам. А пізніше уявила себе за скляним аптечним віконечком, з неодмінним аптечним ароматом. Порівняла своє буття серед природи, серед життя, посеред людей.

- Ти, душечка, прагни робити людям добро. Придивися, злі, жадібні і ненажерливі не живуть довго. Серед більшості довгожителів - відгукливі, працьовиті, усміхнені і щедрі. Дав мені Господь довгого віку, набачилася. Звернула увагу, як мої земляки сваряться із-за меж, або курка шкрябне лапою на чиїйсь ділянці. Усе, обірвалося добросусідське життя, а скоро і мені клопіт – одного хапає за серце, іншого лихоманить, болячки чіпляються одна за одною – старішають на очах. Жоден із скандалістів не прожив довго... Воно і закономірно, дуже їм кортіло землі, десь на Небесах прислухалися до їх бажань...

- Ще більше порад і професійних, і життєвих, отримала від свекрухи, Людмили Степанівни Очередько. Це саме її замінила на місці завідуючої ФАПом – вона моя перша помічниця і в роботі, і у господарстві. На сторожі здоров’я матіївців пропрацювала близько 30 років. Звісно, є чому повчитися.

- Троє синів. Старший Дмитро, йому 15 – уже помічник, Олег – другокласник, майже самостійний. Андрійку два рочки виповниться через тиждень, як дзиґа, так і дивися, щоб не втрапив у халепу.

- Не стану сперечатися, у селі важче. Втім відпочивати приїздили саме до нас і москвичі, і ленінградці - увесь світ. Не уявляю себе без матіївських: Городищечка, Волика, Індії. Усіх знаю, і мене всі знають. Усе рідне до болю, тут дихається легше, тут мій край. Думаю, уже нічого додати.

Борис Сєдач

• < Попередня
• Наступна >