Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Наче змусили померти ще раз...

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Мешкаю на Гончарівці, зовсім поруч з руїнами гетьманської позаміської резиденції. Неподалік від пам’ятного знака Мазепі ще у 2005 році висадили смолистий гайочок із сосонок і ялиночок. Родючий прошарок ґрунту тут зрізаний, цегляний завод вибирав глину, то деревця приживалися неохоче. Враховуючи це, лісники завезли саджанці з коренями, упакованими у мішковину. Так і висаджували у лунки, щедро поливаючи.


Мало-помалу гайочок став приживатися, вже і грибники все частіше поверталися звідси з маслюками. Деревця підростали і стали приваблювати любителів «халяви». Особливо посилюється їх апетит з наближенням новорічних свят. От і нині плантація, яку висаджували всім миром – працівники Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», посадовці облдержадміністрації, керівники районних ради і адміністрації, військовослужбовці, козаки, студенти Борзнянського технікуму... Прийшло чимало пересічних батуринців, завітала тоді і авторка цих рядків. Вдалося посадити кілька деревець. Їх запам’ятала. А ще згадувала ялинку, яку висадила наша землячка з сусідніх Митченок, Наталія Василівна Білоус, яка на той час працювала у облдержадміністрації і якої невдовзі не стало. „Буде їй зелений пам’ятничок”, - подумала про ту ялинку. А деревце на свою біду за минуле літо помітно витяглося, підросло. Перед святами чиясь зла, зажерлива рука піднялася на зелену красуню. І от тепер там стирчить, як рана, огидний пеньок. Мене вже ось скільки часу переслідує думка, що мою землячку, шановану у нас Наталію Василівну, змусили померти ще раз. Нехай суддею злочинцю буде Господь, не наполягаю на жорстокій карі, але хай буде вона невідворотною.


Наталка Яценко, Батуринська ОТГ

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове