Від Воскресенського храму –усипальниці гетьмана К.Розумовського до Мазепиного храму йшли повільною, жалобною ходою. Майже всі урочистості, що стосуються відновлення гетьманської столиці, розпочинаються саме в цьому місці – на площі, вимощеній каменем зараз, залитій кров`ю у трагічному 1708 році. Власне, полем бою був тоді весь Батурин. Та вчені встановили, що ось на цьому пагорбі над Сеймом височила фортеця, за стінами якої знаходилися захисники і мешканці.

 

 «Вічна пам`ять оборонцям української землі, що загинули лицарською смертю»,- лунають слова під жалісні переливи кобзи. Відчуття важко передати банальними словами – це треба чути й бачити. Кобзарі, серед яких і наш знаменитий Василь Нечепа; дерев`яна фортеця, така достеменно, якою була тоді; Мазепина церква, яку відтворили майстри з Львівщини (зробили там, а в Батурині вже збирали); суворі вартові по узбіччю, в козацькому вбранні з пістолями за шалевими поясами – все оживляло сиву, 300-річну давнину, в яку ніби повернув нас цей холодний осінній день XXI століття. Нащадки вернули історичну пам`ять на цю землю – 14 листопада 2008 року була освячена знов збудована Замкова церква Воскресіння Господнього, яка стояла на території фортеці, і перепоховані останки загиблих, які знаходили під час тривалих розкопок на місці трагедії. Вони знайшли вічний спокій у крипті освяченого єпископом Чернігівським і Ніжинським Іларіоном храму, під залпи гармат, теж відтворених зразків XVII-XVIII століття. Крім офіційних осіб, що брали участь в урочистостях, у Батурин з`їхалася сила-силенна люду. На прапорах: державних,УНП,об`єднання «Свобода», інших – чорні стрічки.  

 

Прапор з незмінним, саморобним ще в 1991 році, держаком – у руках  П.Лященка, бахмачанина- РУХівця з самого початку. І в такій юрбі народу вони знаходять один одного – підходжу до Петра Миколайовича, а з ним поряд Микола Дмитрович Журавель, Леонід Григорович Бердичевський. Ще одного Миколу – Миколу Сідого, теж батуринця родом, киянина зараз, представляє мені Валерій Залізний, поет-пісняр, і говорить: «Це саме ті люди, які пронесли національний дух з самого початку відродження України – з 91-го року я їх добре пам`ятаю».  А сам Валерій Олексійович розповідає ще про одну знакову подію, в якій брав безпосередню участь: у жовтні поставлено пам`ятник батуринцям – жертвам геноциду 1708 року -  в Тернополі, де зараз проживає, він є автором проекту, за який удостоєний ордена. Сам – ічнянець, дружина – з Батурина, тож, каже, і на Тернопільщині наші земляки ведуть патріотичну роботу. І так в розмові й переходимо безпосередньо - від трагічної історії України до тих початків, що зараз звуться «в 91-му». І це логічно. Адже без 1991-го вона, ця історія, так би й не вибралася з –під грифу «таємно».

Тож поряд зі мною теж стояла історія. Чому ми при цьому слові уявляємо лише минувшину? Адже ось ці люди творили історію, яка вже вписана в підручники новітньої історії – відродження України.  І  багато з тих бахмачан при владі ( чи – при владах, тільки кольори міняють), хто зараз організовує ці «заходи» і йде в перших рядах зустрічаючих нинішнього Президента, проти котрого вони в той час закликали голосувати, тоді глузували з них і їхнього «наївного» патріотизму. Та вони ніколи й не зрозуміють їх, бо ж влада для них – це затишний кабінет і державна пенсія, а для цих «наївних» – відчуття внутрішньої свободи. І тут, у вільній гетьманській столиці й у Батуринській фортеці, це  відчувається особливо.

І про реконструкцію. Збудована Замкова церква, відтворена фортеця з багатьма будівлями на її території й мостом, ровами з укладеними дубовими колодами (до речі, все будується з дуба), багато комунікаційно-технічних робіт – все виконано у вкрай короткі терміни,з весни цього року. Офіційне відкриття всього об`єкту - Цитаделі-фортеці, резиденції гетьмана Івана Мазепи планується вже у цьому році, за словами міністра культури України В. Вовкуна.

Історична довідка. 30 жовтня 1708 р. московський цар віддав наказ знищити гетьманську столицю – Батурин. Виконувати це завдання вирушив фаворит Петра І, князь Олександр Меншиков.

Оборону Батурина очолив сердюцький полковник Дмитро Чечель. Козаки відхилили пропозицію росіян скласти зброю. Батурин був добре укріпленою фортецею, мав належний запас продовольства і боєприпасів і міг витримати тривалу облогу. Однак у ніч на 2 листопада (за старим стилем) один з полкових старшин Прилуцького полку Іван Ніс зрадив козаків, показавши російському війську таємний хід, що вів у фортецю. Московське військо, скориставшись цим підземним ходом, вступило у місто. Козаки чинили запеклий опір, однак стримати натиск  їм не вдалося.

Захопивши місто, Меншиков наказав спалити Батурин з усіма його жителями «іншим на приклад». Живими царські вояки залишили лише окремих представників козацької старшини, щоб потім їх жорстоко стратити.