Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Точка зору

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Відкриваємо нову рубрику. Висловіть свою точку зору на наше життя, якщо чи навіть  особливо - коли вона не збігається з загальноприйнятою. Поговоримо про все. І першою темою ми обрали ту подію, з якої почалася наша гласність, що дала нам змогу ось так вільно про все говорити.

Всеукраїнський референдум про проголошення незалежності України відбувся 1 грудня 1991 року. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»

Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 (або 84,18%) виборців, з яких 28 804 071 (або 90,32%) проголосували «За».

З усіх 27 адміністративних регіонів України найменша цифра була в Автономній республіці Крим – 54,19%, найвища – у Тернопільській області – 98,67%, наша Чернігівщина була серед високих показників – 93,74%.

Одночасно з референдумом відбулись вибори Президента України, у яких  був обраний Леонід Кравчук.
 
Через 13 років, у 2004, незалежні українці вийшли на революційний Майдан, щоб знову сказати «Так!» То чи варто нам ходити на майдани й референдуми, чи наш голос щось важить на історичних терезах, що дала нам свобода? – з цим запитанням звернулася до людини, якій ці події не дали посад і привілеїв, та була вона в них в перших рядах.

Віра Ананіївна Кашкар говорить: «Чому майже не згадають зараз 1 грудня? Адже це був початок всього – народ дійсно впливав тоді на хід історії. І навіть ті, хто сміявся тоді над нами, з часом це усвідомили. Мудрі люди говорять, що тільки дурні не змінюються. Будемо вірити, хтось з них і щирий. Але напевне треба, щоб як у притчі про філімістимлян, змінилося покоління. (Нагадаю, Мойсей водив свій народ 40 років пустелею, допоки помре останній раб). Що дали ці події нам? Все і нічого. Ми усвідомили, що ми сила. На Майдані я бачила такий порив, стільки прикладів людського єднання! Ось один. Холод, падає сніг, стоїмо з моїм чоловіком, він із слуховим апаратом - і тут хтось мовчки накидає плед на плечі й голову. Запам`ятала на все життя жінку, яка принесла варену картоплю: тоді чого там тільки не було, несли і везли, стояли на машинах делікатеси, а вона – єдине, що у неї було! Але вже після того, єдиного Майдану, я сказала, що як тільки демократія стала продаватися, вона перестала бути демократією. Коли на майдани йшли за гроші, а не так, як ми тоді, коли електрички заганяли у тупики, коли не пускали наші автобуси. І все одно ми стали іншими, ніколи вже народ не стане таким, яким був до 1991".
 
Підготувала Н.Теплова 

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове