На районних конкурсах „Жінка року” я буваю щороку. Скажу чесно, були вони конкурсами лише за назвою. Бувало, що її, жінку року, просто назначали: треба виконати директиву „з центру”- направити на обласний конкурс переможницю районного. Ну, у нас так багато робиться – за чиновною совковою звичкою. Тож і зараз йшла на „районний фестиваль” (так зазначалося в афіші) з сумнівом – чергова „відбувайлівка”! Тим приємнішим було моє „розчарування”: був дійсно конкурс і було дійсно свято.

Мрячно на вулиці, безлад в державі та світі – а у нас свято! 5 жінок – на сцені, одна одної краще. Пісні – виключно про них, прекрасну половину людства. Найкращі слова і побажання – все їм. У якийсь момент мені навіть здалося, що за вікнами весна і 8 березня.

Конкурс „Представлення”. Поетичний етюд „Бахмацькі акварелі” Оксани Лапи зачарував мелодійністю форми і повнотою змісту – віршовано розповіла про своє життя й роботу, життєве кредо й захоплення психолог Бахмацької школи №5. Оксана Вікторівна стала номінантом „Грація і привабливість”. Про головного вчителя свого життя – батька та всю свою родину, про своїх учнів-гуртківців і про те, що дає наснаги жити і творити, - улюблену природу, теж з піснями та власними віршами, оповідала Ліана Григорівна Лещенко, керівник гуртка Будинку дитячої творчості, що мешкає в мальовничій Курені. І стала переможцем у номінації „Неповторна особистість”.

 

Мистецтво допомогло і наступній учасниці. Вихователь дитячого садочка „Берізка” Світлана Миколаївна Свербій „прилетіла” у ролі чарівної бабці-йожки, перетворювалася у Снігуроньку й Калину, у Проню Прокопівну, тож її перемога у номінації „Артистичність і оригінальність” була абсолютно логічною.

„Раба пісні”, як сама себе назвала Віра Дмитрівна Мельник - художній керівник фольклорно-обрядового ансамблю „Берегиня” Пісківського Будинку культури. Голос на захист свого захоплення пролунав піснею „Моя музика”, та який то був голос! Тож і не дивно, що номінували його власницю „Пісенною музою”.

Мабуть, жодне спортивне свято у Бахмачі не обходиться без вчителя... ні, не фізкультури, а української мови та літератури Тетяни Петрівни Левченко. Спорт і туризм – це хобі, а вірніше – це спосіб життя. І це й підтвердила авторська туристська пісня, така ж чудова і завзята, як і номінація, за яку отримала нагороду учасниця – „Завзятість і активність”.

Подарунки жінкам року вручав начальник відділу молоді та спорту райдержадміністрації Олег Яненко, при тому щиро завірив всіх учасниць, що всі вони – єдині і неповторні й однієї переможниці просто бути не може.

Втім, на область поїде одна. І ми цікавимося вже після свята – хто? Наступного дня Олег Олександрович повідомив нам, що на обласний фестиваль „Жінка року” їде Тетяна Петрівна Левченко. З чим ми і вітаємо достойну людину, про туристичні успіхи якої неодноразово писав і „Порадник”.

Хоча якщо чесно, хто - це не суттєво: свято справді вони нам подарували усі без виключення. І працівники Будинку культури, до директора якого я й підійшла після концерту з подякою. Олександр Гненик скрушно хитає головою:”Холодно от тільки в залі, ну а ми старалися, звісно”. Якраз в той вечір тепло відключили. Наступного дня дрижали на заняттях гуртків діти, працівники кінозалу кажуть, що не можуть демонструвати кіно у такій морозилці. Тож і молодь, яка б могла піти на фільм, обирає знову альтернативний відпочинок – гріється в барі! А як би гарно – ось на такому чудовому концерті! І знаєте, були, й чимало. Правда, чемністю не відзначалися, м’яко кажучи. Та що цікаве я спостерігала: одну юну компанію прийшлося власноруч і до порядку закликати, але ось вибігли на сцену козаки з дівчатами, і з шаблями, і – не повірите! – завмерли навіть ці малі невігласи, дивилися роти роззявивши, їй-богу!  Якщо запальний танець у виконанні колективу „Полісяни” (хореографи: Яна Кальченко і Микола Кириченко) зміг заспокоїти та ще й захопити навіть таких, то подумалось мені, ще не все втрачено – „ще не вмерла Україна!” А як почуєш заворожуючий голос Олени Поціпух, віриш - і буде жити!