Ці слова - з Книги відгуків Бахмацького музею. Заслужений діяч мистецтв України І. Гончар таким високим стилем написав про першого директора народного історико-краєзнавчого музею. І якщо від творця можна сподіватися надмірної екзальтації, то ось слова спеціаліста (зав.сектором науково-методичного відділу музеєзнавства, м.Київ,1974р.): „Чудо, яких мало по Україні! Якби могла, стягнула б для Київських музеїв половину всіх експонатів!”  Писати про людей небайдужих, ентузіастів, навіть фанатів, в доброму сенсі цього слова,  – справа вдячна і приємна. Найбільша мрія журналіста – аби не оскудівала земля такими диваками, і тоді нам завжди буде робота...

І про свого славетного колегу Тетяна Миколаївна так і говорить: «Людина енергійна, безмежно закохана у вивчення історії рідної землі, Микола Гнатович Яременко, працюючи вчителем математики та історії, створив спочатку музейну кімнату при школі №2, а потім з його ініціативи виник і музей  в окремому приміщенні на території шкільного двору. Це сталося у 1960 році, і треба згадати людей, які також брали найактивнішу участь у його створенні: завідуючий райвідділом освіти М.Г.Левченко, директор школи №2 П.А.Солодько, представники райкому і райвиконкому – Б. А.Хатнюк і О.Т.Носкова. Долучилося і багато мешканців Бахмача і району: Д.Д.Дорош, В.Т.Никитенко, В.А.Тихонов, Г.А.Гузеєва, М.І Ракоїд, Г.Г. Туз, Д.Я.Пашко, О.Г.Білодід, К.Г.Руденко».

 

Немов бджоли у вулик мед, несли учні в музей різні цікаві предмети, і люди з охотою віддавали старовинні речі, для поповнення свого народного музею.Так офіційно, документально він став називатися лише через 8 років по заснуванню – за значні досягнення в роботі, але народним за суттю був з самого початку. Бо ж збирали експонати до нього всім миром.

Тетяна Миколаївна розповіла про деякі унікальні знахідки. Це було у 1965 році. Учні повідомили, що неподалік Сейму місцевий житель Котенко І.П. знайшов кістяну сокиру з дерев’яною оправою. Малюнок надіслали у Академію Наук УРСР, як вияснилось, це було рубило первісної людини зі скам’янілим деревом періоду неоліту. Учень Тихонов знайшов клад часів Петра I – 1000 срібних монет (нині, на жаль, у Чернігівському історичному музеї). Борис Іващенко виявив на горищі контори залишки архіву царської поліції – біля 800 документів 1914-17 років надійшли до музею. Сам Микола Гнатович передав роботи свого батька, художника Гната Гавриловича Яременка. ”Вони тепер становлять гордість нашого музею: 20 робіт олійною фарбою і 40 акварелей”, - говорить Тетяна Миколаївна.

А самого директора можна було побачити в різних куточках району й області – невтомний збирач, він за 10 років довів цифру експонатів до 7700!  Багато ще можна розповідати про роботу й задуми Миколи Гантовича, яким не дала здійснитися смерть у 1984 році.

У 1988 році на основі народного музею с.Бахмач був створений державний  історичний музей наказом Міністерства культури УРСР. Немало сил і енергії в створення нового музею вклав Евальд Іванович Воробйов.

Знаю, що на щастя, і зараз в нашому краї багато людей, які не лише цікавляться, а й допомагають музею. Тетяна Миколаївна називає з вдячністю таких людей, та неможливо в газетній статті перелічити їх всіх. Назву лише один з останніх красномовних фактів: у День Перемоги не проминули музею його постійні відвідувачі та „вкладники” - ветерани, художники, друзі Василь Максимович Іванов та Іван Панасович Ковтун. Під час нашої розмови завітав давній друг музею Борис Гнатович Киричок, подаровані ним за всі роки матеріали становлять теж значну частку музейних скарбів. Буквально днями поповнився музейний фонд новими експонатами, що подарували Д.М.Білецький, Л.Б.Лемешко, Т.П.Іванько та інші. На даний час музей налічує 7220 експонатів основного фонду і 9677 науково-допоміжного. Крім постійної експозиції, яка саме переживає оновлення, у музеї проводяться різноманітні виставки. Зараз виставлена дуже цікава колекція народного одягу та вишитих і тканих рушників XIX ст.

І всупереч скептикам, які не вірять у сучасну молодь, Тетяна Миколаївна говорить, що багато серед відвідувачів молодих людей, яких цікавить минувшина. Такі слова вселяють надію і віру, що Міжнародний день музеїв потрібен, і не лише їх працівникам. І можливо є ще надія на спасіння людства?..