Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Зворотний зв'язок
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 24 липня 2009, 17:27
Не втрачає читацького інтересу наша краєзнавча сторінка, зокрема, нариси Дмитра Дмитровича Дороша „Місто моєї зрілості”. І доповнюється спогадами і коментарями старожилів або ж їхніх нащадків. Як нам видається, цікавою є інформація, якою поділився з нами І. П. Ковтун.
Спочатку – коротко про автора. Фронтовик, на долю котрого випало чимало випробувань, медик на війні і потім, все своє трудове життя, медик –залізничник, Іван Панасович відомий багатьом бахмачанам. Ось нещодавній випадок як підтвердження тому: наш знайомий і дописувач, людина, котру в його 87 цікавить світ та все, що в ньому відбувається, Іван Панасович якось, в черговий раз, зайшов до нас у гості. Сидимо, говоримо, записую саме ці спогади, про які піде мова – заходить жіночка, мешканка Бахмача. Ніна Харитонівна дуже погано бачить, але почувши голос нашого відвідувача, говорить: „Ви працювали на станції фельдшером, правильно? Не знаю Вашого імені, але пам’ятаю добре”. Такого треба заслужити – щоб тебе впізнавали по голосу!
Такий Іван Панасович і в усьому – небайдужий. Поки працював, спілкувався з багатьма людьми, то й назбирала пам’ять чимало цікавого. Ось таке почув колись від залізничників, історія передавалася від дідів-прадідів, докотилася й до нас.
- Дорошів дуже багато працювало на залізниці, давно, від її заснування. Було це за за царських часів. Приїхав з перевіркою у Бахмач чи сам цар російський, чи великий князь, його брат (не знаю точно, у якому році це було) – такі перевірки були щороку. Як от і зараз начальник Південно-Західної залізниці двічі на рік проводить такі перевірки, об’їжджає всі станції, виявляє недоліки в роботі, як спрацювали за відповідний період.
От і його сіятєльство перевірив усе, обійшов усі служби і питає начальника депо – не знаю, вагонного чи паровозного: „Кто у вас хороший работник?” Начальник відповідає: „ Есть у нас такой - Дорош. Главное, что умеет паять не только на олово, а также на серебро”. „Добавить ему к жалованью 5 рублей!” – повелів високий перевіряючий.
А взагалі Дороші були і машиністами, і колійниками та інше, в усіх залізничних галузях. А цього Дороша, Дмитра Дмитровича, я знав особисто – ерудованою був людиною, цікавою, мав цінну колекцію марок.
Ще розповідали таке. У ті часи залізничники могли отримувати зарплату золотом або асигнаціями, та чомусь більшість надавала перевагу паперовим грошам – мовляв, золоті монети губляться. А одному мати наказала брати лише золотом, то воно його й виручило у скрутну хвилину. Був той парубок добрячим розбишакою, все у якісь халепи потрапляв, от одного разу засадили „у холодну” – так матері вдалося відкупитися тільки тим золотом. Щодо золота ще таке чув: у касира, що виплачував зарплату золотом (називався він „платєльщік”), був такий шматок шкіри цупкої. Викладував він гроші на цю шкуринку і відраховуючи, протягував вздовж, кожну монету – ось тобі 15 рублів, три монети по п’ять, ось тобі... А по закінченні шматок той спалював і – крапелька золота! От такі умільці були в усі часи.
Діліться, шановні читачі, і своїми спогадами та фотографіями Бахмача в різні часи. На цій світлині, що зберігається в Бахмацькому музеї, - Бахмач довоєнний. Вулиця Леніна, колишня Центральна, нині від неї залишився лише клаптик бруківки біля «Телекому» і першої 5-поверхівки.
Детальніше...