Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
"Ні! - скажемо війні"
/ 0
- Деталі
- Категорія: Наша пам'ять
- Опубліковано: П'ятниця, 17 червня 2011, 16:13
Війна... Мабуть, на цьому світі немає нічого страшнішого за неї.
Таке коротке слово, здавалося б, а скільки горя утримує в собі: смерть, біль, сльози, страх, хвороби, рани, розруха...
Сумна дата у цьому червні – 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни.
Моя бабуся Параска Дем’янівна Мазурик мені розповідала, що почула вона повідомлення про агресію Німеччини з радіо. Тоді у більшості населення радіо мало форму тарелі. І тільки-но вийшла із стану заціпеніння, як вибігла на вулицю. А там лемент чути, плач. Сусідка біжить, сльози ручаєм біжать: “Ой, Парасю, чула - війна!”.
– Ревище стояло над селом, – говорила бабуся. - Майже в кожній хаті хтось повинен був іти на фронт. Голосили жінки. А були й такі, які надіялися, що Червона Армія дуже швидко розгромить ворога.
Тому, мабуть, що навіть у скрутну хвилину люди сподіваються на краще.
Почесний і шановний громадянин села Курінь Ільченко Михайло Іванович згадує про початок війни. Він закінчив у 1941 році 9 класів. 22 червня у них було свято вручення атестатів, з якого випускники виходили сумні.
– Їм повідомили, – продовжує Михайло Іванович, – про початок війни. А вони в свою чергу сказали про це присутнім на шкільному подвір’ї. Я та мої рідні деякий час не вірили в це, поки не побачили, як німецькі літаки скидали бомби на Бахмач і від їхніх вибухів здригалася земля.
Жителька Курені Зиза Марія Іванівна розповіла, що страх оселився у серці. „Що буде далі?” - така думка не виходила з голови. А в душі не вмирала надія на визволення.
Я не пишу наукову статтю про війни та їхні наслідки. Хоча багато знаю з курсу історії, бо вивчала її у виші. Знаю від мами, яка була професійним істориком. Мені багато розповідав про Велику Вітчизняну війну дід, який деякий час працював при штабі генерала армії Чуйкова. Тато розказував.
Мій дідусь Михайло Антонович Мазурик колись сказав: “Знаєш, чому розпочинаються війни? Тому, що хтось прагне ВЛАДИ. ВЛАДИ над людьми, природою. Наш народ переміг, тому що любив свою землю, Батьківщину. І запам’ятай, онучко, що, якби людей гнали на фронт батогами, то ніякої перемоги не було б. Більшість наших людей були в душі патріотами”.
Ліана Лещенко, с. Курінь
Детальніше...