Двое суток шли упорные бои на окраинах Бахмача и его улицах. Войска 13-й и 60-й армий, при поддержке артиллерийских и минометных частей, а также бомбардировочной авиации, 9 сентября штурмом овладели городом и важным железнодорожным узлом Бахмач; 15 сентября враг оставил Дмитровку. Это способствовало окончательному разгрому Ровенской вражеской группировки войсками 51-го стрелкового корпуса 38-й армии Воронежского фронта.
В ознаменование одержанной победы почетное наименование «Бахмачских» присвоено пяти отличившимся соединениям и частям. 70-я гвардейская стрелковая дивизия награждена орденом Красного Знамени.

При освобождении Батуринского, Бахмачского и Дмитровского районов погибло и умерло от ран 1048 человек, из них три Героя Советского Союза (А.Н. Арапов, О.И.Кокушкин, Б.Н.Хитеев), которые похоронены в с. Гайворон, 105 офицеров и 940 солдат и сержантов (в т. ч. четыре женщины).

 

Геройски вел себя и был смертельно ранен во время боев за освобождение своего села Обмачев пионер Коля Герасько, переправивший через Сейм разведчиков Красной Армии…»
9 вересня 2007. Ми знову згадуємо ту осінь. Терпкістю хризантем і айстр ляжуть наша вічна вдячність й пошана до підніжжя всіх пам’ятників, які на віки віків нагадуватимуть бахмачанам про ціну їхнього життя. 64 роки тому Бахмач зустрічав своїх визволителів. Моя дитяча пам’ять зберегла розповідь про той день бабусі (не можу вже перепитати -Царство їй небеснеє). Доповнює зараз– батько. Йому було 10 років, коли війна почалася і дитинство закінчилось - нарівні з дорослими вони мусили думати, як вижити і прогодуватись. Тож про ті 2 роки він не любить згадувати, а ось про 43-й – охоче.

 

… Наші солдати йшли попід путями в сторону Київської, через колії переходили, запилені й зморені. А їх вже чекали всюдисущі хлопчаки, серед яких був і мій, тоді 12 –річний, батько. Хто більш радий був – хтозна. Люди, які стільки чекали того дня, чи воїни. Бабуся розповідала – забігли до них в двір, води попити, і один такий молоденький – зовсім хлопчик. А тато з друзями їм цигарки роздавали: німецькі склади вже горіли декілька днів , тож хлопці й “полювали” там - ящики вихоплювали просто з вогню, деякі спалахували. Солдати йшли, не зупиняючись, і кожен , на ходу, отримував свою, крайні вигукували: ”Багато не давай, всім – по одній!” А коли “пальне” закінчилось, малий мій тато побіг до складів (де нині пожежна частина – одне приміщення так і залишилося ще тих часів) й приволік звідти мішковий тютюн, роздавав жменьками. Згадує перед цим днем цікавий епізод: був на вулиці Короленка сад, там і зустрілись хлопці з нашими розвідниками, було їх троє, питають:”Німці ще в місті? Чекайте, наші через день будуть!” Їх пацанята пригощали тушонкою, з тих самих складів; казав – руки обпікало, коли витягали, та хіба голодних дітей це зупинить. Вони нишпорили в ті дні скрізь і, коли починали фашисти тікати, сиділи ночами в канаві, що біля дороги була(по вулиці Жовтневій, а жив він на Короленка) й спостерігали за всім, що діється. Чули гуркіт возів, брязкіт зброї і руську мову – думали, може, наші, та вилазити побоялись, і недаремно – то були власовці”, тікали разом з господарями своїми. Наші прийшли , як і казали розвідники, на другий день. Згадує, як бігали дивитись на підбитий наш танк, біля Грузького. А біля переїзду загинули наші мотоциклісти, там десь їх і поховали (цікаво було б уточнити – завдання для пошуковців!) За офіційними даними, говорить голова райради ветеранів І.Г.Соколов, при визволенні м.Бахмача загинуло 600 військових. Звісно, фактичні дані, подробиці боїв і не міг знати 12-річний хлопчина, а залишилися в його пам”яті лише фрагменти, мов кадри кіно. І в тому фільмі вони раділи розом з головними героями.

І сьогодні ми вітаємо з цим знаменним для всіх бахмачан днем - в першу чергу, всіх вас, шановне наше старше покоління. Ветеранів-фронтовиків, які пройшли кривавими дорогами війни і здобули Перемогу; хто звільняв і наш край від фашистської навали; всіх бахмачан, які в евакуації і в рідному окупованому місті вижили, вистояли, залишились людьми в нелюдських умовах і наблизили святу мить волі своїм безпримірним подвигом чекання і віри.
Вклоняємось вам, ви всі були на великому фронті, ви всі – солдати Великої Вітчизняної. І нехай вона буде – останньою на нашій і на всій Землі.