Розповіла книга пошани

Рейтинг користувача:  / 1

Деталі

Категорія: Наша пам'ять

Опубліковано: П'ятниця, 04 липня 2014, 13:42

Давній знайомий із села Бахмач зайшов у справах.

Привернув увагу пухкий альбом у його руках. Виявилось, це Книга пошани колишнього колгоспу імені Щорса. Захотілось її потримати. Розгорнув навмання. З чорно-білого портретика мені посміхалася літня жінка. Із підпису внизу дізнаюсь: «Оксеня Никитовна Глемезда. 1902 год рождения. Много лет работала звеньевой. Уйдя на заслуженный отдых, уже шесть лет возглавляет пенсионерок в период начала уборки урожая. Обладает организаторскими способностями, отзывчива, пользуется заслуженным уважением колхозников».

Цікавлюсь, запис зроблений 20 березня 1970 року. Звісно, Оксені Микитівни з нами вже немає. Але від рядків, у яких згадана працелюбна жінка, повіяло якимось теплом.

Вирішив дізнатися, коли започаткували цю книгу. Перший запис зроблено у січні 1962-го – більш півстоліття тому. Ось він: «Іванько Ганна Михайлівна, 1922 р.н., делегат ХХІІ з`їзду КП України. Очолює колектив МТФ. Керована нею ферма значно підвищила продуктивність праці. До її приходу в 1955 році на одну фуражну корову надоювали 800 літрів молока, у 1961-му – 2500. Тов. Іванько бере активну участь у суспільному житті. Вона – депутат районної ради, член виконкому…

Ганну Михайлівну пам`ятаю. Ще під час роботи фотокореспондентом у районній газеті неодноразово перевідував передову ферму, фотографував багатьох доярок, відгодівельниць та іх керівницю.

Гортаю сторінки: «Галат Микола Тимофійович – механізатор першого класу широкого профілю...

Неїзжала Люба Василівна – доярка. Любить свою справу, ділиться досвідом із молодими тваринницями», - це записи 1962-1963 років.

Іншим почерком, та все ж тією ж чорною тушшю внесено у «Книгу гордості» Воронченка Василя Гордійовича, Кочетова Василя Павловича, Кобезького Миколу Ілліча, Савенка Миколу Дем`яновича – усі вони механізатори.

Василя Гордійовича навіть пригадую. Був одним із найвправніших механізаторів.

Ще на одній фотографії зразу двоє. Це Лебедки Степан Андрійович і Максим Андрійович. Перший - 1893 року народження, другий – 1898. Як здогадався читач, вони брати. Працювали у колгоспі ковалями з дня його заснування. Забезпечували безперебійну роботу кузні.

«Кошель Константин Фомич, - чомусь невідомий писар знову вдається до російської, - бригадир тракторной бригады с 1958 года». Його теж пам`ятаю, проте, звісна річ, не пригадав би показників, яких домагався колектив механізаторів, але запис нагадав: «Тракторная бригада, руководимая Кошелем К.Ф., выполняет 85% работ в полеводстве и 42% - в животноводстве. А показатели в экономии горючего, выработки на трактор, экономии средств на ремонт, которых бригада добивается из года в год, остаются самыми высокими в районе».

Сюди ж занесені прізвища свинарок і телятниць, доярок і фуражирів, механізаторів і керівників середньої ланки. Ось впізнаю Петра Андрійовича Кошеля. У Книзі пошани згадано, що він учасник Великої Вітчизняної війни. Тривалий час був секретарем парторганізації, відгукливий і уважний до потреб колгоспників. Цей запис датований 1967 роком. А пізніше він очолював господарство, але це вже було на початку 80-х.

Ще один фронтовик Соловецький Михайло Васильович, якому б сьогодні було 102 роки, теж воював, мав бойові нагороди. До них додались і трудові відзнаки. Він багато років пропрацював комбайнером бурякозбирального комбайна, помічником комбайнера зернозбирального комбайна. Трудився і на інших ділянках, що було пов`язано із застосуванням механізмів.

Чорний колір туші у книзі змінився на синє чорнило. А ось із кінця 60-х у літерах, писаних від руки, вгадується вже дотик кулькової ручки. І ще на одну особливість звертаю увагу. Герої перших знімків у темному, найчастіше у простому чорному одязі, потім убрання їх стає дещо святковішим, яскравішим. Чоловіки найчастіше в костюмах і при краватках, на жінках – блузки. Де в кого прикраси – намисто, сережки.

У січні 1975 до Книги пошани занесено Бадая Олександра Федоровича. Тут сказано: «За двадцать часов беспрерывной работы на комбайне «Колос» убрал урожай с площади 72 гектаров, намолотил 216 тонн ячменя. Дело своё, как механизатор, знает хорошо, дружит с технической литературой».

Пригадався далекий 1975-й. Десяток чи більше комбайнів на лінійці готовності, організована цілодобова вахта по прискореному збиранню зернових. Саме Олександр Федорович виявився найвправнішим, і його «Колос» видавав з бункера намолочене збіжжя у кузови вантажівок, які до його степового корабля «швартувалися» найчастіше.

То був справжній трудовий подвиг. Адже ті комбайни, умови праці на них, зовсім не те, що мають механізатори сьогодні. А згадуючи передових трудівників, чиї імена занесені в цей фоліант, хочеться віддати належне всім тим, хто примножував економіку нашого краю, хто піднімав господарства і підприємства, чия праця увиразнилась у збудованих приміщеннях і заводах, лягала асфальтом на шляхи, покращувала побут і насичувала дозвілля людей.

Багатьох, занесених у Книгу пошани, з нами вже немає, але про них не можна забувати, слушна нагода згадати сумлінних трударів випала сьогодні.

Борис БОБРИШЕВ

На знімках: Ганна Іванько і Михайло Соловецький.

• < Попередня
• Наступна >