Визволення

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Наша пам'ять

Опубліковано: П'ятниця, 26 вересня 2014, 08:54

Після боїв на Орловсько-Курській дузі розгорнувся стрімкий наступ Червоної армії на Захід. Успішно вели наступ частини 60-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта І. Д. Черняховського, що становила ліве крило Центрального фронту. У кінці серпня були звільнені Глухів, Рильськ та інші населені пункти. Німецьке командування намагалось зупинити наступ нашої армії. Але радянські частини продовжували просуватись уперед. Третього вересня вони вийшли до Десни біля Новгород-Сіверського. Було звільнено Кролевець і Путивль.

Фронт швидко наближався. Уже видно і чутно було його рожеві заграви. Німці метушились у паніці. Останні їх машини й підводи переїхали через велетенський двокілометровий дерев’яний міст у Батурині. Утікав на своєму легковому автомобілі батуринський комендант Раш та інші німецькі запроданці. На світанку 5-го вересня здригнулася земля, і величезна хмара диму заволокла осіннє небо. Це німці підпалили міст на Сейму. У Матіївці всі з нетерпінням чекали приходу радянських воїнів; у ту ніч у селі ніхто не спав. І ось 6-го вересня, коли сходило сонце, у селі появились перші червоноармійці. «На подвір’ї почувся гомін. Ми вибігли туди і… очам своїм не повірили. Група молодих розвідників у пілотках з червоними зірочками, у зелених плащах, накинутих на військові гімнастьорки, з автоматами через плече йшла городами прямо до нас. Ще мить - і наші руки повисли на шиї у бійців і, відчуваючи теплі обійми радянського воїна, не могли вдержатися від сліз радості.

– Не плачьте, родные, не волнуйтесь. Ведь мы будем с вами теперь всегда, – говорив боєць, а і в самого іскрилась в очах непрохана солдатська сльоза. Зустріч була надмірно зворушлива і зосталася навіки в нашій пам’яті, як одна з кращих згадок нашого життя.

- Тепер ми вільно зітхнули на повні груди, – так згадував про той незабутній день і ту пам’ятну зустріч Леонід Москалець, тоді учень 9-го класу.

Звільнивши 6-го вересня Конотоп, війська лівого крила Центрального фронту продовжували наступ у напрямку Ніжина. Німці намагались затримати їх просування до Дніпра в районі Бахмача, який вони перетворили на міцний пункт опору на шляху до Чернігова та Києва. Та марні були їх намагання.

Через своє важливе стратегічне положення Бахмач (як і в громадянську війну) став місцем жорстоких боїв. Він відіграв велику роль у системі німецької оборони. Звідси в різні сторони відходило кілька грейдерних доріг та п’ять залізничних ліній. Ці дороги сполучали ворожі війська, що розташовувались на даній ділянці фронту, із своїм тилом. Бахмач був також важливим перевалочним пунктом, через який постачались інші угрупування німецьких військ. Невипадково тому в Бахмачі фашисти чинили нашим більш упертий опір, ніж на інших напрямкам бойових дій. Вони перетворили наше місто в досить міцний вузол опору з розвиненою сіткою дзотів, мінних полів і різних перешкод. Усі мости, переправи, гатки через грузькі місця німці підірвали, то ніяких вільних підступів до міста, по суті, не було.

Німці доручили оборону Бахмача 13-му армійському корпусу генерала Саберта в складі 82-ї, 340-ої, 327-ої і 377-ої піхотних дивізій. Правда, усі ці дивізії були досить потріпані в попередніх боях. Однак, поспішно відійшовши до Бахмача, вони зуміли дещо привести себе в порядок й частково поповнитись. Таким чином, нашим військам протистояло міцне угрупування. Оволодіти містом було важким і складним завданням.

Бої за визволення Бахмача почалися далеко за його межами, головним чином на переправах через Сейм. Цей важливий водний рубіж був серйозною природною перешкодою на шляху наших військ. До того ж, всі місця, де можна було влаштувати переправу, ворог прикривав сильним вогнем з усіх видів зброї. Особливо велику майстерність і організованість при форсуванні Сейму проявили бійці і офіцери стрілецької дивізії. Заздалегідь, під керівництвом майора Садовського, на річці біля Обмачевого провели ретельну розвідку переправ і бродів. Бійці саперних рот старших лейтенантів Данилова і Кудряшова вночі збудували із підручного матеріала 16 плотів, спустили також на воду декілька паромів і човнів, знайдених у місцевого населення. Усе це робилось тихо, непомітно для ворога.

Під прикриттям ночі наші підрозділи підійшли до Сейму, замаскувались там і, поки сапери готували переправні засоби, вивчали систему німецького прикриття ріки. Усі бліндажі і укріплення, усі вогневі точки ворога було виявлено й знайдено. Це відігравало важливу роль при форсуванні Сейму.
Одночасно діяли дві несправжні переправи. Сюди німці спрямували удари своєї артилерії, підтягнули піхоту, техніку. Ці удавані переправи, дякуючи яким німців ввели в оману, мали значний вплив на весь хід бойових подій на річці.

На світанку 6-го вересня підрозділи стрілецької дивізії кинулись до переправ. Першим почав форсувати Сейм батальйон капітана Старостіна. Фашисти намагались вчинити опір, але усі їх вогневі точки зразу ж подавлялися.

Обслуга батареї лейтенанта Буракова, викотивши свої гармати до берега, била по німцях прямою наводкою. На човнах, паромах, плотах бійці швидко пересікли річку і вже через кілька хвилин вийшли на батуринський берег. Стоячи по груди у воді, від одного берега до другого, їх супроводжували відважні сапери сержанти Цінцадзе і Мєлютін.

Швидко просуваючись уперед, батальйон капітана Старостіна розширював плацдарм, забезпечуючи успішне форсування ріки основними силами дивізії.

Так само успішно форсували Сейм і підрозділи іншого з’єднання.

Велика заслуга в цьому належить Степану Васильовичу Донцю.

Юнак непомітно для ворога, що окопався на горі біля палацу Розумовського, провів загони бійців від села Мости Кучеровськими лозами, через мілкі місця Сейму в районі однієї з приток. Бійці батальйону старшого лейтенанта Смирнова ліквідували німецьке прикриття біля хутора Дробці і без втрат зайняли плацдарм на лівому березі. Так само непомітно для ворога Степан Донець провів наші війська з боку Митченок до лісу під Шовковицею, де таїлася німецька артилерія. Ворога швидко знешкодили. Генерал-майор вручив хороброму юнакові нагороду – орден Червоної Зірки.

Після обіду 6-го вересня фашистів вибили з Батурина, і над будинком райвиконкому, де ще вчора була німецька комендатура, замайорів червоний прапор.

У боях за Батурин брав участь І.В.Міщенко, Герой Радянського Союзу. Його групі в кількості 16 чоловік наказували переслідувати відступаючого ворога, не даючи тому закріпитися на протилежному березі Сейму. Бійцям пощастило натрапити на затоплений у річці човен, на якому вони раптово напали на фашистів. Ті в паніці не зрозуміли, де взялись радянські воїни.

Наші піхотинці й танкісти за підтримки авіації та артилерії завдали неприятелю великих втрат. Внаслідок успішних дій радянські підрозділи звільнили Митченки, Обмачів і наступали на Городище.

Тут ворог вперто чинив опір, прикриваючи свій відступ на Бахмач.

7-го вересня під захід сонця червоноармійці короткими переправами пішли в наступ. Німці зустріли їх сильним кулеметним і мінометним вогнем. Знаючи, що фашисти бояться російського багнета, наші бійці сміливо пішли на зближення. Німці запускали освітлювальні ракети, одночасно ведучи безперервний вогонь. Усе ж таки червоноармійці зовсім близько підійшли до німецьких скопів. І як тільки зійшло сонце, вдарили по ворогу з усіх видів зброї. Того ж дня німців вибили з Городища. За визволення села полягло смертю хоробрих 250 солдатів і офіцерів.

Протягом доби точились бої за звільнення хутора Петровського та села Попівка, які німці досить сильно укріпили. Хутір декілька разів переходив з рук у руки.

Надвечір 8-го вересня командир з’єднання, що билося за хутір Петровський, прийняв сміливе рішення: розгорнути бойове червоне знамено і з ним піти в атаку на ворога. Так і зробили. З розгорнутим полковим прапором радянські воїни піднялись в атаку. Попереду йшли командири. Воїни з вигуками «За Батьківщину!», «За Україну!», «Ура!» увірвались у хутір. Зав’язався запеклий рукопашний бій, у результаті - ввечері 8-го вересня дорога на Бахмач була відкрита.

Наші частини скували ворога з північного сходу, на рубежі Шаповалівки. Для німців це була дуже важлива позиція, оскільки звідси добрі підступи до Бахмача. Щоб знову оволодіти втраченою позицією, німці зробили кілька контратак. Але всі було відбито із значними для нього втратами.

Тим часом наші вийшли на рубіж річки Велика Доч, створивши загрозу ворогу з північного заходу. Тут було багато боліт, озер та грузьких місць. Німці гадали, що з цього боку радянські підрозділи не з’являться. Однак вороги прорахувались.

Остерегаючись повного оточення, фашисти відступили на південну околицю Бахмача. Радянські воїни, переслідуючи ворога, майже повністю знищили його. Тут відзначились розвідники :старшина Боцман, рядові Смирнов і Павлов, снайпери Дмитров та Іскандиров. Вони знищили багато фашистів.

9-го вересня місто і залізничний вузол звільнено від загарбників. Над містом спалахнуло червоне знамено.

Взяттям Бахмача наші війська позбавили ворога центра важливих комунікацій і вирішального опорного пункту та відкрили шлях до Дніпра.

У місті було захоплено значні трофеї, у тому числі багато складів, танків, гармат і іншого військового спорядження.

Сто одинадцять воїнів, які відзначились у боях, одержали урядові нагороди. Так, бронебійник єфрейтор І. Никифоров підбив три середніх танки ворога, за що був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Герой Радянського Союзу сержант П. Є. Малишевич згадував:

«Я тоді був кулеметником. Біля одного села мені з групою солдатів довелось захопити гармату у німців. Це було на околиці Бахмача».

Уміло вела бій за Бахмач кулеметниця Ольга Нестеренко. У бою на підступах до міста гітлерівці намагалися обійти наш батальйон з флангу. Помітивши це, Нестеренко перемістилась уперед, ближче і сильним вогнем знищила кілька ворожих солдатів. Задум ворога зірвано.

Першими увійшли в Бахмач воїни під командуванням капітана Г. Ф. Кузьменка. Комсомолець 1-ої кулеметної роти рядовий Мусін одним з пеших прийшов у місто зі своїм станковим кулеметом і зайняв перший будинок. Прочісуючи вулиці, він забезпечив просування батальйону, знищив одного офіцера і трьох солдатів.

Хоробро й уміло діяли взводні агітатори, ведучи воїнів вперед словом і особистим прикладом. Бійці 2-го стрілкового батальйону на околиці міста зупинилися під вогнем ворожого кулемета. Командир роти лейтенант В. П. Попов підізвав до себе агітатора сержанта І. І. Курдюкова і сказав йому: «Бачите, вдалині горбик. Там знаходиться ворожий кулемет, який заважає нашому наступу. Наказую знищити цю вогневу точку». Повторивши наказ, Курдюков зі своїм помічником навідником рядовим Ариновим перемістився на фланг роти і непомітно приблизився до ворога. Окопавшись, вони стали вичікувати зручну мить. Незабаром німецький кулеметник підвівся, щоб змінити вогневу позицію. Курдюков короткою чергою скосив німця, захопив кулемет і передав його Аринову, а сам став просуватися вперед, прочищаючи дорогу піхоті.

Велика заслуга у взятті Бахмача, як і у форсуванні Сейму, належить розвідникам розвідроти, командиром якої був старший лейтенант Михайло Іванович Кримов, кавалер Золотої Зірки і ордена Леніна.

Ще на далеких підступах до міста його розвідники разом з саперами досконало розвідали місця переправ та бродів, на річці Сейм засікли вогневі точки противника, що прикривали ріку. Це дало можливість стрілковому полку першим форсувати Сейм, швидко подавити їх.

Усю ніч 9-го вересня Кримов та його розвідники вели активну розвідку на північно-східній околиці Бахмача. На світанку їм вдалося проникнути в район вокзалу. Тут розвідникам повезло – у їх руки потрапив гітлерівський солдат, який дав цінні відомості. Його захопили рядовий Іван Максимов і сержант Петро Столяров. Відправивши «язика» у штаб, Кримов одночасно доповів командуванню, що гітлерівці поводяться нервово і збираються відводити війська, на станції пусто.

Не даючи ворогові можливості планомірно відступити і вийти з-під удару, наші передові підрозділи вранці 9-го вересня оволоділи містом.

Цього ж дня в Москві на честь визволителів Бахмача гриміли залпи артилерійського салюту.

Наступного дня, 10-го вересня, у селі Плиски, де Кримов одержував чергове бойове завдання, штабні офіцери дали йому газету «В атаку» із вміщеною статтею про його відважних воїнів.

Тепер розвідники старшого лейтенанта Кримова слухають наказ Верховного Головнокомандуючого…»

– Вчора, 20 годині, гармати гриміли в Москві, – говорив молодший сержант Бабаєв. – Це столиця нашої Батьківщини салютувала визволителям Конотопа і Бахмача – нам салютувала, товариші!

Хай же знає рідна Батьківщина, що ми, воїни, відповімо на салют ще більшими бойовими ділами, будем визволяти все нові й нові міста і села…»

Бахмачани тепло й радісно зустрічали своїх визволителів. В їх листі до радянських воїнів, опублікованому в дивізійній газеті «Вперед», вони писали: «Два роки ми чекали вас. Ці роки здалися нам вічністю. Страшно, тяжко було жити під гнітом фашистів. Але як не знущались кати над нами, як не розгулювали в нашому місті, ми вірили, що ви прийдете і визволите нас…»

З першого дня визволення трудящі нашого народу приступали до відбудови народного господарства, одночасно подаючи всіляку допомогу своїй армії-визволительці.

Велика Вітчизняна війна – наочне підтвердження безсмертних слів В. І. Леніна: «Ніколи не переможуть того народу, в якому робітники, селяни в більшості своїй дізнались, відчули і побачили, що вони відстоюють свою, Радянську владу – владу трудящих, що відстоюють ту справу, перемога якої їм і їх дітям забезпечить можливість користуватися всіма благами культури, всім, що створено людською працею».

Радянське село. – 1971. – № 106. – С. 3; № 107. – С. 4.ТИХ ДНІВ НЕ ЗАБУТИ

Народ перемогти не можна.

Хто підняв руку проти нас – безпощадна смерть тому.

Сергій Лазо

Незабутньою, вікопомною датою стало для бахмачан 9 вересня 1943 р. У цей день разом з першим осіннім багрянцем прийшла в наш край жадана свобода. І завжди в цей радісний осінній день у пам’яті ветеранів і тих, хто кував трудові та бойові перемоги, знову і знову постають ті грізні дні Вітчизняної війни.

…Йшла весна сорок першого. Було мирне, щасливе життя.

На серці людей було весело і привітно, бо кожен знав, що він не зайвий у соціалістичному будівництві, що його чесна праця приносить користь рідній країні, збагачує і возвеличує її.

Чудовим був тоді наш край. Тільки б трудитися, тільки б жити новим, заможним культурним життям. Та мирне життя, творчу працю радянських людей порушили ті, кому сонце соціалізму засліплювало очі. Чорна хмара насунулася на голубе небо й затьмарила ясне сонце: німецькі орди посунулися на нашу Батьківщину. Мов дикі звірі, вривалися німці в мирні міста і села, грабували наше надбання, здобуте нелегкою працею. Лютий ворог не шкодував нічого і нікого.

З першого дня війни до райвійськкоматів почали надходити патріотичні листи-заяви комсомольців у Червону армію. Так, комсомолка з Батурина Катерина Книш писала у своїй заяві: «Я, як комсомолка, бажаю захищати свою квітучу Батьківщину.

«Я чесно виконуватиму всі обов’язки, не шкодуючи своїх сил і навіть життя», – заявила санітарка Батуринської лікарні Феня Головань.

Подібні заяви до Батуринського райвійськкомату подали Хрестовий Іван, Базарний Юхим, Мажора Мотря, Хрестова Даша, Рой Віталій, Колядіна Наталія, Рябенко Іван, Москалець Юрій, Нечипоренко Анастасія, Книш Дмитро, Євтушенко Варвара та багато інших юнаків та дівчат.

Подавали заяви з проханням відправити на фронт навіть ті, які по віку вже не підлягали мобілізації.

…Кровопролитні бої йшли на правому березі Дніпра. А на Лівобережжі саме розпочиналися жнива. «Справимося з роботою самі, без чоловіків», – заявили тоді жінки. Вони і косили, і в’язали, і молотили хліб. Там, де раніше працювали троє, стала працювати одна жінка, нерідко виконуючи норму на сто і більше процентів.

Прийшов вересень сорок першого: на берег Сейму ступив кований німецький чобіт.

9 вересня увечері німці оволоділи Конотопом. У той же день був зайнятий Батурин, а через день і Бахмач.

Настав тяжкий час німецької окупації. З одного лише Батурина в німецьке рабство було вигнано 75 чоловік і знищено 44 мирних жителі. Лише в одну жахливу ніч – це було 18 березня 1943 р. у клуні села Городище кати спалили живими 56 чоловік. Серед них були і батуринські активісти, віддані борці за Радянську владу: колишній член волревкому, голова волкомнезаму, голова комісії робітничо-селянської інспекції, делегат Всеукраїнського з’їзду комнезамівців М. Я. Рибак, голова Батуринського сільвиконкому М. Т. Бєліченко, партизан громадянської війни М. П. Верба, комуніст І. Г. Кабанець, працівник райвійськкомату Т. М. Горбань та інші.

Особливо безчинствували есесівці та гестапівці. Так, у селі Тиниці есесівці спалили в клуні живими 112 сільських активістів.

Разом з окупантами поліцаї грабували мирне населення, силоміць забирали у людей худобу та продукти.

Довгих два роки стогнала Бахмаччина під кривавим фашистським чоботом. Змучені, похмурі, як тіні, ходили люди під час окупації. Від туги й болю стискувалися серця людей, у яких горіла люта ненависть до окупантів.

І ось прийшов жаданий день свободи. У результаті Чернігово-Прип’ятської операції, здійсненої військами Центрального фронту під командуванням генерала армії К. К. Рокосовського, до кінця вересня 1943 р. було звільнено всю Чернігівщину. Ось тоді і був визволений наш край.

Наші війська наступали в напрямку Конотопа та Бахмача. 5 вересня було звільнено більше ста населених пунктів, у тому числі Нехаївку, Жовтневе, Атюшу, Пролетарське, а потім Мельню, Красне, Попівку, Митченки, Конотоп. Переслідування відступаючого від Конотопа ворога велося в зростаючому темпі. На всій ділянці від Конотопа до Бахмача німці намагалися організувати укріплені рубежі, але зробити цього їм не вдалося.

Особливо уперті бої йшли на переправах через Сейм у районі Батурина. Німці розуміли, що в разі прориву на північному заході частини Червоної Армії вийдуть у тил Бахмача, і становище гарнізону міста стане зовсім безнадійним. Тому німецьке командування доклало всіх зусиль, щоб затриматись на цьому важливому водному рубежі.

Радянські частини форсували ріку в кількох місцях, і на кожній переправі бої носили упертий характер. Так, підрозділ під командуванням Бризгаліна, переправившись через Сейм, пробрався в тил німців і там прийняв на себе удар переважаючих сил ворога. У цьому бою було знищено біля 40 німецьких солдат і захоплено кілька офіцерів. В іншому місці взвод наших бійців, притиснутий ворогом до ріки, шість годин вів тяжкий бій і відстояв переправу.

Німці відступали до Бахмача. Будівельні батальйони, загони саперів, дорожні команди, роти відпускників – усе було кинуто ворогом у бій, щоб врятувати своє в Бахмачі, або хоч затримати наші війська і розвантажити три станції цього вузла, на яких накопичилось десятки військових ешелонів.

На підступах до Бахмача і в самому місті протягом двох днів точились запеклі бої. Намагаючись всіма силами утримати цей важливий залізничний вузол, німці безперервно кидали в контратаки танки й піхоту. Але наші війська зломили опір ворога, заволоділи укріпленнями, що прикривали Бахмач і ввірвались до міста. Вуличні бої, в ході яких окремі квартири по кілька разів переходили з рук в руки, завершились повним розгромом ворога. О 9 годині 10 хвилині ранку 9 вересня 1943 р. над Бахмачем замайоріло червоне знамено, а 0 20 годині того ж дня Москва від імені Батьківщини салютувала доблесним визволителям Бахмача.

Жителі Бахмача з особливою радістю зустрічали своїх визволителів. У численних бесідах вони розповідали радянським воїнам про страхіття, які їм довелося перенести в фашистській неволі. В своєму листі до визволителів, опублікованому в газеті 132-ої стрілецької дивізії «В атаку», бахмачани писали: «Два роки ми чекали вас. Ці роки здалися нам вічністю. Страшно тяжко було під гнітом фашистів. Але як не знущалися кати над нами, як не розгулювали в нашому місті, ми вірили, що ви прибудете і звільните нас».

На багряному прапорі Перемоги, встановленому радянськими воїнами над берлінським рейхстагом, є цяточка крові і наших земляків, які мужньо боролися з ворогом на фронтах і в партизанських загонах. Ось лише кілька імен.

У складі героїчної батареї, якою командував старший лейтенант П’янзін під Севастополем, був і сержант з Бахмача Іван Стрєльцов.

Його гармата тепер зберігається в музеї міста-героя. Гайворонець Григорій Охріменко удостоєний почесного звання Народного героя Югославії. А кому не відоме ім’я Петра Брайка з Митченок? Відважний партизан-ковпаківець громив фашистів на Чернігівщині, Сумщині, в Польщі. За звільнення багатьох міст і сіл Польщі його було нагороджено вищою польською нагородою – орденом «Хрест Грюнвальда». В 1944 році командиру полку майору П. О. Брайку було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Бійцем 225-го партизанського загону Михайла Кисельова, що діяв у Могильовській області, був і батуринець Федір Сідий. Життя багатьом бійцям загону

Петровичева, який вів бої в лісах Білорусії, врятувала партизанський лікар Таїса Яременко з Батурина. В Сталінграді одне з перших бойових хрещень одержав батуринець Омелян Горбанівець. Великий

бойовий шлях від Москви до Берліна пройшла жінка-воїн Куранова. Від стін Сталінграда до Берліна пройшов воїн з Григорівки Андрій Панченко. Високої нагороди – Золотої Зірки Героя – удостоїлись за форсування Дніпра бахмачанин Федір Жила, Петро Дубина з с. Рубанки.

Молодими звитяжцями-комсомольцями йшли на бій з ворогом наші земляки – розвідник Ілля Ігнатенко з Бахмача і артилерист Павло Яценко з Дмитрівки. Їх подвиги відзначені високим званням Героя Радянського Союзу.

Багато, дуже багато загинуло наших земляків, захищаючи честь і незалежність рідної Батьківщини. Вони загинули, та не загинула справа, за яку вони відділи своє життя. Їх імена незабутні в пам’яті народній.

Віктор Бондаренко

• < Попередня
• Наступна >