Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Партизанське село

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Село Єліне Щорського району - одне з небагатьох, де в роки Другої світової війни зосереджувався центр партизанського руху. Нині цей населений пункт має статус села партизанської слави. Про буремні роки війни та її героїв нагадують експозиції музею партизанського руху на Чернігівщині 41-43 роках і музейно-меморіального комплексу партизанської слави “Лісоград”, що облаштований в єлінських лісах.


У 1942 році с. Єліне було спалено вщент за співпрацю з партизанами, загинули майже всі. Врятуватися вдалось одиницям. У щорських лісах дислокувалося партизанське об’єднання Олексія Федорова. Партизанський рух був організований “зверху”, що підтверджують офіційні документи в книгах радянського часу, спогади О.Федорова “Підпільний обком діє” та ін. Карателі ганялись за людьми, у ями кидали людей живцем, засипали землею, грунт над нещасними довго двигтів, інші висіли на мотузках. Вкинули чоловікову тітку з п’ятьма доньками в душогубку, відвезли до Гомеля, там і загинули, а її чоловік повернувся з фронту, дізнався, лаяв владу і всіх вряд.


Мого чоловіка батько загинув в партизанському загоні. Мати несла передачу з іншими жінками в партизанський загін. У неї була трьохмісячна дитина, прив’язана до грудей, а на спині торба з їжею, почалась перестрілка, жінки повтікали, а її вбили, а дитину живою вкинули у вогонь.


У селі стоїть символічна стела з іменами єлінців. Тут лежить батько мого чоловіка - Пастушенко Степан Степанович. Поруч пам’ятник партизанській сім’ї з написом: “Вам шана і слава, партизанські родини! Боронили державу, зберегли Україну!” Це свідчить про пам’ять батька й матері мого чоловіка. Мій чоловік залишився круглою сиротою, інвалідом, чудом залишився живим.


Мене направили в це село фельдшером медпункту, якого ще не було. Прийшлось відкривати самій. Непрості це роки, але скаржитись соромилася. Село за 30 км: від Щорса 5 км. Росія, 6 км. Білорусія. Породіль возили в Щорс грузовою машиною, яка була одна в селі. Прийшлось самій приймати пологи. Автобуси тоді ніякі не ходили. В обслуговуванні було село і два хутори. Жителів 1215 чоловік. Тут я вийшла заміж, народила сина. Коли ми переїхали в Бахмач, чоловік працював у вагонному депо. Тут я поховала сина і чоловіка. Сама працювала фельдшером на заводі “Полімермаш” до пенсії.


Зараз у селі залишилось 290 чоловік, транспорту немає, газу немає. Якщо треба їхати, то викликають таксі. Так доживають нащадки партизан у наш час. Трагедія села залишилась мені на все життя. Я кожен рік приїжджаю в село пом’янути рідних мого чоловіка. На цю поїздку не шкодую грошей на таксі, бо добиратись туди не зручно.


Пастушенко Л.К.
16.04.2016 р.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове