«Герої сіверського краю»

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Наша пам'ять

Опубліковано: Четвер, 19 вересня 2019, 09:10

Вийшла в світ книга пам»яті ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ «ГЕРОЇ СІВЕРСЬКОГО КРАЮ». Том 1. 2014–2015 роки. Це збірка матеріалів обласної пошуково-дослідницької експедиції дітей і учнівської молоді.

До її створення долучилися і учні та вчителі нашого Бахмацького району, адже чимало наших героїв-земляків поклало життя за незалежність України. Починаємо друкувати вибірки з цієї книги про наших героїв. Всі, хто зацікавився перечитати цю книгу повністю - її можна знайти в бібліотеках.

ВСТУП

Станом на весну 2017 року в зоні АТО загинули 152 чернігівці. Відкрив сумний рахунок солдат 95-ї аеромобільної бригади Дмитро Куриленко з смт Ріпки, який помер від ран 28 квітня 2014 року, підірвавшись на міні в районі с. Кутузівка Добропільського району.

Найстарішим із загиблих є 62-річний технік-механік, доброволець полку «Азов» Олександр Діденко з Бахмача, який помер від серцевого нападу 22 січня 2016 року в районі Маріуполя. А наймолодшим в списку – солдат із 95-ї окремої аеромобільної бригади Сергій Парубець із с. Дрімайлівка Куликівського району, якому на момент загибелі 18 січня 2015 року виповнилось усього 19 років.

Що стосується розподілу за підрозділами, то найбільше чернігівців загинуло, воюючи в складі 1-ї окремої гвардійської танкової бригади та 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області («Чернігів-1»).

Найбільше загинуло військовослужбовців рядового та сержантського складу, однак загинули також два підполковники, один полковник міліції та 7 капітанів. Найбільше загиблих були уродженцями Чернігова, слідом іде Козелецький і Бобровицький райони.

З огляду на специфіку участі «чернігівських» підрозділів у війні, то найбільше уродженців Чернігівщини віддали своє життя в ході боїв під Дебальцевим узимку 2015 року та в районі Луганського аеропорту в серпні 2014 року.

Абсолютна більшість загиблих похована в Чернігівській області, проте двоє наших земляків покояться в Сумській, двоє – в Полтавській і один – у Київській.

Практично всі вони посмертно нагороджені державними нагородами: орденами Богдана Хмельницького та «За мужність» різних ступенів. Усім їм поставлено достойні пам’ятники, про багатьох нагадують меморіальні дошки на різних будівлях, пов’язаних із їхнім життям.

1 розділ
НЕБЕСНА СОТНЯ

Прохорський
Василь Петрович
04.05.1980 - 18.02.2014

Василь Петрович Прохорський народився 4 травня 1980 року в козацькій родині Прохорських– вихідців із Прохорської сотні Ніжинського полку. Від 1986 до 1997 року навчався в Дмитрівській середній школі.

Після закінчення Дмитрівської середньої школи юнак служив у Збройних силах країни, а після демобілізації був запрошений на службу в органи МВС України, де пропрацював 6 років, збагатившись знаннями і про життя, і про порядки в цій структурі.

Не витримавши несправедливості в органах внутрішніх справ, Василь влаштувався на роботу в приватну охоронну фірму. Тут 6 років він займався самоосвітою та самовдосконалювався.

Його помітили і перевели в технічний відділ компанії. Нова посада вимагала від хлопця нових знань і вмінь, і Василь успішно ними оволодівав.

Проживав юнак на лівому березі Дніпра, неподалік від станції метрополітену Лівобережна. Тому до Майдану йому було рукою подати. За свідченням друзів та колишніх однокласників, він брав активну участь в акціях Євромайдану від початку грудня 2013 року, куди йшов щовечора після роботи. У соцмережах читаємо його кредо: «Рабів до раю не пускають». Перевагу віддавав волонтерській роботі в медичній службі, із якою зустрів штурм спецпідрозділів «Беркут» 18 лютого 2014 року. Завантажуючи поранених у карети швидкої допомоги, отримав кульове поранення в голову, і куля, перебивши артерію та вибивши два зуби, вийшла з тіла. Ще дві нелюд усадив у спину. Смерть була миттєвою, бо стріляв снайпер, професіонал вищого ґатунку. Після тривалих розшуків його тіло знайшли в морзі Центру 15 судово-медичної експертизи МОЗ України (на вулиці Оранжерейній) 22 лютого.

За рішенням сесії селищної ради Герой Майдану похований у центрі селища Дмитрівки 23 лютого 2014 року.

У травні 2014 року відкрита меморіальна дошка Герою в Дмитрівській ЗОШ.

26 вересня 2014 року в Дмитрівці встановлений пам’ятник Василеві Прохорському. Посмертно йому присвоєно звання Героя України.

Спогади матері Прохорського
Василя Діденко Світлани Миколаївни:

- А далі все як у тумані. Лікарі. На упізнання в морг пішов молодший син Сергій. Майдан. Пам’ятаю, біля сцени відспівували чийогось сина, а я на колючий дріт оперлась і плакала. Вибіг хлопчина і почав погрожувати, що по всіх буде стріляти. Його впіймали самооборонці, скрутили. Хтось казав про самосуд. Та я повторювала: «Ви ж не вбивці, ви ж не такі як вони…»

Спогади класного керівника
Здір Надії Олександрівни:

- Вася був добрим, чуйним, добросовісним учнем. Із повагою ставився до старших. Цікавився політичними подіями, які відбувалися в Україні, у світі. Доручення, які йому давали, виконував старанно і добросовісно.

Спогади однокласника
Киричка Дмитра Петровича:

- Саме про таких людей кажуть: «Цвіт нації». Не уявляю Василя без широкої щирої усмішки. Щирість та доброта – це те, що він випромінював завжди. Так само завжди був рішучим та нетерпимим до несправедливості, готовий будь-коли стати на захист людської гідності, правди та добра. Не вигаданий пропагандою, а дійсно справжній приклад патріотизму, що спирається на любов до людей, до рідної землі. Надійний товариш, якому довіряєш навіть більше, ніж сам собі. Великий жаль, що його немає вже поряд із нами.

Спогади однокласниці:

- Васю пам’ятаю спокійним, завжди добродушним. Він у класі дружив з усіма, часто приходив на допомогу друзям. Серед учнів класу найкраще знав історію і щоразу з нетерпінням чекав уроків Жованика П. М. і Жованик В. С.

Вихованці гуртка «Пошук»
Керівник – Балашов Сергій Олександрович,
учитель історії Дмитрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів,
смт. Дмитрівка Бахмацького району

• < Попередня
• Наступна >