Бажають його душі...

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Наша пам'ять

Опубліковано: П'ятниця, 17 липня 2020, 12:03

Похмурий день 13 липня запам’ятаємо назавжди не тому, що у зеніт літа увірвалася осінь, що принишкло гамірливе птаство, і здалося, став приземкуватим Спасо-Преображенський храм. Саме під його склепінням відбувалося прощання і лунали молитви за упокій душі померлого отця Миколая, будівничого цієї церкви, колишнього Благочинного Бахмацького округу, доброї, відгукливої людини. Після важкої хвороби він повернувся до дому Отця Небесного.

Мирян зібралося багато, так людно буває лише на Великодні, у душах багатьох віруючих смиренний наставник залишив незабутній добрий слід.

У Спасо-Преображенську церкву він прийшов у складні часи більше трьох десятків літ тому, коли руйнувався світ безбожництва, до нашого дому поверталося принижене православ’я. Неочікувано до храмів потягнулися і ті, хто ще вчора пропагував войовничий атеїзм, а тепер прагнув замолити гріхи. Отець Миколай був посередником поміж нами і Господом і не ділив нас на праведних і неправедних, залишаючи це на розсуд Небес.

Це він започаткував будівництво сучасного приміщення Спасо-Преображенськиого храму, бо попереднє вже було замале для зросшої кількості прочан. Пізніше злетіли до Небес склепіння Свято-Георгієвської церкви.

Про Миколу Степановича Кибалюка у першу чергу згадують, як про церковнослужителя. Насправді ж, його запити були значно ширші. Найголовніше, отець Миколай був українцем. Він – один з найперших членів Бахмацького осередку української мови. Чимало заходів відбувалося з його мудрих підказок. Це він ініціював концерт духовної музики, який заклав основи до створення церковного хору, колективу якого вже за тридцять. А відродження українських православних традицій у святкуванні Водохреща, які тепер здійснюються у більшості сільських і міській громадах.

Згадую його неповторну посмішку з добрим, прищуром очей, його розмірену переконливу вимову і не віриться, що вже ніколи не зустрітися з ним на цім Світі. Здається, частину наших гріхів перебрав на себе і тому упокоївся в Бозі, пішов у вічність так рано, лише на 63 році земного життя.

У останню путь проводжали спочилого слугу Божого отця Миколая численна братія церковнослужителів і сотні прочан. З ними засумувало небо, запнулося у темні хмари і пролилося рясним дощем.

Всі, хто знав небіжчика, висловлюють найщиріші слова співчуття та підтримки родині слуги Божого отця Миколая і бажають його душі Царства Небесного.

Павло Мілованов

• < Попередня
• Наступна >