Час від часу «Порадник» подає матеріали, в яких згадується ім’я Олександра Кодакова. Ті публікації навертали на спогади, нагадуючи приємні миті спілкування з цією неординарною людиною. Познайомитись з Олександром Костянтиновичем змусила потреба – захворіла теща, традиційні ж ліки їй мало допомагали. Тоді й підказали люди звернутись до травознавця. Жаль, не залишив він учня, не передав своїх знань, тепер і сам потребую поради.

Пізніше, вже не за лікарськими травами приїздив до нього, а як до цікавої людини аби просто поспілкуватись. Багаторазово вирушали моїм стареньким «Запорожцем» на природу. Двічі чи тричі гостював у нього з дружиною і доньками. Малих зачаровував його сімейний музей. Якось навіть заночували у наметі біля річки. Дівчата давно дорослі, стали мамами, а я - дідом, але ще й досі інколи згадуємо той напівказковий вечір і ніч біля багаття. Наче й зараз відчуваю аромат чаю з лугових трав, що мав неповторний присмак м’яти, сабельника, парила. Ще від того цілющого напою трішечки пахтіло апетитним димком. А ми зараз здебільшого купляємо утридорога заморські чаї, нерідко сумнівної якості, а наші українські козацькі трави - прямо під ногами, не лінуйся, лише нахилися. Заготов і, коли за вікном осіння негода, коли прийдуть тріскуни-морози, чаюй і згадуй лагідне сонячне літо.

Коли приходять на пам’ять наші давні розмови, дивуюсь, як Олександр Костянтинович міг зазирнути у майбутнє. Він ще тоді хвилювався, що тотальна меліорація нашкодить більше, ніж дасть користі. Передбачав нестачу питної води у колодязях. Це він, углядівши вперше пластикову пляшку, висловив неабияке занепокоєння щодо забруднення нею навколиш-нього середовища. Вже тоді все частіше траплялись то на березі, то у траві поліетиленові пакети, які зараз перетворилися у справжнє стихійне лихо.

Якось прочитав послання Олександра Костянтиновича майбутнім поколінням, знайдене при будівельних роботах у Батурині. Залишив краєзнавець ті рядки ще на початку 50-х років, сподіваючись, що знайдуть їх через сто а, може, й більше літ. Та сталось інакше. Висловлене там і таке припущення, що хімія настільки удосконалиться, що їжу людство вироблятиме з нафти. І знов виявився провидцем, хоча дещо помилився. Не дуже багато користі від тих синтетичних ароматизаторів, підсилювачів смаку, консервантів, білкових домішок… Від того всього потерпає наше здоров’я, більшість з них призводить до надмірної ваги. Помолодшали такі хвороби як гіпертонія, склероз, цукровий діабет і т.п. Згадую просту їжу народного цілителя – товчена картопля зі скалочкою масла, солоні огірки і помідори, у листях смородини та вишні, гриби, щедро піддобрені ароматним кмином, теж з дубової діжечки чи ема-льованої каструлі. Прожив Олександр Костянтинович не так багато - 85, але це як зважити. Коли врахувати життя з лихоліттями, виснажливими експедиціями сибірськими просторами, три роки німецького рабства, то розумієш – земний його шлях не такий вже й короткий.

Час від часу згадую Кодакова, його колекції, розповіді про цікаві і повчальні подорожі, які занурювали у природу, туди, звідки всі ми прийшли. Інколи відчуваю, як просто фізично не вистачає порадника, співрозмовника, старшого товариша. У такі миті стає незатишно і самотньо.