Привернула увагу публікація «Такими ми є». Та історія пов’язана з моїми сусідами-кумами, третьою дійовою особою тих подій пізніше став і я. Дізнавшись, що висипану картоплю хтось облив соляркою, зрозумів, що колишнього її господаря «давить жаба». Захотілось просто розгорнути купу бульб, аби подратувати скнару. Проте картопля виявилась пророщеною, одна в одну, то вже мимохідь вирішив використати її як посадкову. Цікаво, що вродила вона на славу. І ще її майже не об’їдав жук. Та не про це хочу зараз розповісти.

Уже ніколи не дізнаємось ім’я скупердяги, який облив бульбу соляркою, а пізніше ще й відпрацьованим мастилом. Та хочу сказати добре слово за іншу людину, за того, хто теж мав картоплю, яку ніхто не купував. Та він не став викидати непотрібний йому врожай, а зважив - може, комусь знадобиться плід його праці. Для цього подав у «Порадник» оголошення, мовляв, віддам бульбу і вказав номер телефону. Тоді, навесні, на те оголошення я особливої уваги не звернув, але тепер вирішив поцікавитись, що то за людина. Погортав старі газети і відшукав ті рядки. Зателефонував. Мій співрозмовник здивувався. Після короткого знайомства дізнався, що це наш земляк Сергій Іванько. Хоча він ще молодий, хочеться з поваги називати його Сергієм Олексі-йовичем. Тоді, у квітні, йому стали дзвонити зацікавлені люди, то він, назбиравши їх кілька душ, зателефонував потім усім, призначивши день зустрічі. Видав їм ключі від сховища, і вони забирали бульбу без нього.

- Прикро було усвідомлювати, що результат моєї праці, мої старання пропадають ні за цапову душу. Подумав, нехай хоч люди скористаються з того. Уже пізніше збагнув, що від того виграв і сам. Не потрібно було виносити бульбу зі сховища, шукати транспорт, кудись її везти. Йшлося не про одну тонну, - поділився мотивами свого вчинку Сергій. Хочеться сказати йому «спасибі».

Такі ми є. Ми – різні. Добрих, справедливих серед нас більше. Але трапляються й інші. А, як відомо, - ложка дьогтю… Той «дьоготь» трапляється скрізь, це і зарозумі-лий чинуша, що випливе в образі байдужого лікаря, чи зачерствілого товстошкірого бюрократа, яким байдужі чужі проблеми. Не завжди маємо змогу їх викривати, то давайте називати імена кращих, що я й зробив.