Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Точка зору
/ 0
- Деталі
- Категорія: Лист до редакції
- Опубліковано: П'ятниця, 02 січня 2009, 11:19
"Хто ми і куди йдемо"
(Велесова книга)
Рубрика “Точка зору” потрібна. Ми не тільки повинні читати статті у “Голосі Присеймів’я” про “всё хорошо”. Добре, що маємо “Порадник” з критичними об’єктивними статтями. І що газета дає можливість висловити свою думку читачам, це добре.
Так от, моя точка зору щодо того, як ми жили в 70-80 роки. Непогано. І я жила так. Вчилась, отримувала стипендію. Вихована в дусі комунізму. Але тепер я не згодна, що таким життям треба бути задоволеним. Вперше про концентраційні табори Радянського Союзу я почула, перебуваючи за кордоном в Угорщині в 1984 році. В Угорщині тоді вже люди краще жили, ніж ми. І деякі туристи говорили, що хотіли б залишитися там назавжди. Зав’язалася розмова: як же можна зрадити Батьківщину? У нас же все так гарно і справедливо, нема капіталістів. І тоді від однієї жінки вперше я почула про концентраційні табори, де тримали людей, як скотину, годували з корит помиями. Я була вражена. Такі табори тільки ж у фашистів були!
І ось після цього ниточка привела мене до інформації про те страшне життя, яке було за межею нашого благополуччя.
Скільки було розкуркулено і розстріляно незадоволених Радянською владою? Скільки загинуло на лісоповалах, у таборах на Соловках, Колимі, Сибіру? Скільки полягло головною смертю на Україні у 30-ті роки? Скільки кістьми лягло, будуючи Біломорканал та інші об’єкти індустріалізації? Скільки було розстріляно, знищено ворогів народу у 1937-38 роках?
Ви хотіли б бути на їхньому місці? Я – ні.
І фундамент Радянського Союзу заклали на кістках наших рідних і близьких. Вони загинули, їх знищили, щоб нам жилося непогано, щоб ми були задоволені і забули про пролиту кров. Така імперія не могла довго існувати. 70 років для історії – це ніщо. Тепер ми незалежні. Всього 17 років. Потрібно, можливо, століття, щоб ствердитися.
Я часто думаю: чому ми такі? Отримали незалежність. І почали грабувати самі в себе. Грабуємо і по сьогодні. Кожен на своєму рівні. Звідки в українця бажання вкрасти? Якщо заглянути в давню історію: за кріпацтва крали у панів, бо були голодні. За радянської влади у колгоспі робили за трудодні, брали “шабашку”. На заводах і фабриках брали, їх називали “несунами”. Зарплата була малувата, то доносили під полою. І тепер бідно живемо, крадемо. Коли перестанемо? Зупинимося? Лежить, не твоє - не бери. Знайди в собі сили. Де їх знайти?
Скільки знищено інтелігентних, розумних, талановитих, чесних, культурних українців? Скільки покинули країну, бо не змогли самореалізуватись. Залишились ми. Коли ми зрозуміємо, що треба жити для блага ближнього і усвідомити, що Україна – наш спільний дім? Може, Матінка-природа відновить рівновагу і народяться кращі нас?
Може, коли підніметься рівень життя, і ми будемо кращі? (Я не заперечую, що є серед нас сьогодні прекрасні чесні люди. Хотілося б, щоб їх було більше).
Коли? Куди ми прийдемо?
Мусієнко Н.І.
с. Обмачів
с. Обмачів
Детальніше...