Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Погляд у минуле (Сторінка історії села Бахмач-Другий)

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

(Продовження)


Перший нарис з цією назвою опубліковано 26 вересня 2014 року


Відтоді земляки села Бахмач неодноразово просили розповісти про життя інших передовиків, занесених до Книги Пошани, при тому часто згадували ім’я колишнього голови колгоспу імені Щорса Івана Івановича Іванька. Використаю слушну нагоду і вибачусь за прикру помилку у попередньому матеріалі. Виявляється, Ганна Михайлівна Іванько жива, мешкає у Києві. Мав приємність спілкуватися з нею. Хоча жінці-фронтовичці вже за 90, має добрий гумор. На ту помилку відреагувала так: „Кажуть, як за чиюсь кончину піде розмова завчасно, то жити тому довго”. Користуючись нагодою, передала бахмачанам вітання, побажання здоров’я і мирного неба.


А тепер за колишнього керманича колективним господарством, більшість інформації про якого зібрали небайдужі земляки.


І.І.Іванько народився 22 квітня 1921 року в місті Бахмач ( Іваньковий хутір, тепер це провулок Роменський) в багатодітній селянській родині. Діди і прадіди були хліборобами, батько, Іван Наумович, головував у тиницькому колгоспі.


Перед війною Івана Іванька призвали в армію. Направили у внутрішні війська. Чи думав, що надовго зв’яже своє життя з органами внутрішніх справ? Ні. Мріяв про інше - про мирну справу хлібороба. Вітчизняна внесла корективи….


Подавав не один рапорт, домагаючись відправки на фронт. Йому відповіли, що будеш навчатися, війську необхідні командири.


У лютому 1943 року Іванько закінчив військове училище в місті Саратові. Відправили на Північний флот, на посаду заступника командира військової частини. Тут у боях отримав тяжке поранення.


Після одужання відрядили на навчання в Академію внутрішніх справ.


Служба в органах внутрішніх справ почалась у Львівській та Закарпатській областях, боровся з бандитизмом.


Іванька відрізняли організаторські здібності, ініціатива, рішучі дії в складних ситуаціях.


У 1945 році у Львові зустрів Ганну Гапоненко, яка стала дружиною. Цікава доля у цієї жінки. Вісімнадцятирічна сибірячка, після закінчення курсів медичних сестер, пішла на фронт Великої Вітчизняної війни. Ганна рятувала поранених, виносила бійців з поля бою, найчастіше це відбувалося під вогнем ворога. То була буденна робота, яку лише згодом назвали подвигом. У битві за Київ отримала важке поранення. Після госпіталю наздогнала свою частину і знову йшла в лавах наступаючих військ, що визволяли міста і села Європи. Останній постріл почула у Празі… Урядовими нагородами відзначений її бойовий шлях. У мирні дні працювала за фахом.


У 1949-му Івана Івановича перевели на службу в МВС України.


Йшли роки. Заліковувались рани. Відбудовувались міста і села. А на землі не вистачало працьовитих рук, умілих керівних кадрів. Уряд прийняв рішення про відрядження 30 тисяч активістів для підйому економічно відсталих колгоспів.


Майор Іванько один з перших виявив бажання поїхати у зруйноване господарство.


25 вересня 1955 року Івана Івановича обирають головою колгопу ім. Щорса села Бахмач-Другий.


Приїхав і не знав, за що братись. У господарстві три з половиною тисячі гектарів орної землі, немає жодної кам’яної будівлі, на полі ще стоять хліба. Працівників мало, поряд місто, там жителі шукали легшої роботи. За десять років змінилось вісім голів.


Зустріли новоспеченого керівника з недовірою. Серйозно повірили, що залишиться надовго, лише тоді, коли дружина Ганна очолила молочнотоварну ферму. Зуміла організувати колектив на подолання відставання, ферма колгоспу стала взірцем для інших. Поруч з її бойовими нагородами з’явилися відзнаки і за трудову звитягу. Ганну Михайлівну обирали делегатом ІІІ Всесоюзного з’їзду колгоспників, членом районної ради колгоспів, депутатом обласної Ради.


Іван Іванович головував 22 роки. За ці літа машино-тракторний парк виріс до сотні механізмів, побудовано нові ферми. Надої молока від кожної корови зросли з 800 кг до 3000. Побудований новий польовий тракторний парк. Хлібороби збирали на круг більше, ніж стопудовий урожай зерна. Устогектарному обчисленні вироблялося по 315,2 центнера молока і реалізовувалося по 54,4 центнера м’яса. Артіль отримувала півмільйонні прибутки. Це давало змогу більше механізувати трудомісткі процеси виробництва, полегшити і щедріше оплатити працю колгоспників.


З осені 1977 року І.І. іванько повернувся на службу в органи внутрішніх справ. На початку 80-х років вийшов у відставку, проживав у Києві. Серце ветерана зупинилось 3 листопада 1993 року, поховати заповідав на рідній землі, на кладовищі Іванькового хутора.


Його ще й досі згадують з теплом, він зумів згуртувати людей, дав надію, що і вивело господарство із прірви. Таких не забувають...


Володимир Соловецький,
голова ради ветеранів
села Бахмач

Коментарі   

-1 #1 Дмитро 15.11.2014, 07:28
Знайшли "героя". Боровся з бандитизмом на ЗУ)))). Нині російські окупанти теж з "бандитизмом" в Україні борються і "фашистами".Нап ишіть краще - "боровся з борцями за незалежність України" імперський прихвостень.
Цитата

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове