Шовківництво у батуринському краї

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Подорож Бахмацьким районом

Опубліковано: П'ятниця, 13 березня 2015, 09:22

Із колишніх чисельних Батуринських мануфактур до недавнього часу існувало коноплярство, якому на зміну прийшло більш технологічне, пов’язане із виробництвом лляної нитки. Пригадуєте місцевий льонозавод? А, виявляється, ще раніше Присеймів’я славилося і своїм шовківництвом. Започаткував цей промисел ще граф Кирило Розумовський. На жаль, ту орудку наші діди-прадіди не зберегли. Проте цікаво, чого досягли батуринці у цій екзотичній справі.

Ось що розповів нам фахівець.

Шовківництво – одна із найдавніших у світі галузей сільського господарства, яка займається розведенням шовкопрядів для отримання шовковистих коконів. З них розмотують шовкову нитку (з одного кокона до 1,4 км), з якої виробляють натуральну шовкову тканину. В Україні перший шовковий завод заснований у Києві в 1724 році.

У другій половині XVIII століття біля Батурина, за розпорядженням графа Кирила Розумовського, заклали сад тутових дерев та кущів. Завезли грена - яйця шовкопряда. Про ті тутові дерева біля Батурина згадано і в «Описании Черниговской губернии». Однак Батуринське шовківництво того часу належного розвитку не одержало, а після смерті Кирила Григоровича про нього забули. Лише в кінці першої половини XIX століття на шовківництво звернули належну увагу і відродили. На Чернігівщині піонерами цієї справи, по праву, можна вважати поміщиків Василя Кочубея і Петра Прокоповича. Слід згадати священика Іоанна Зайцева із села Пальчики, Семена Білоуса - козака із Батурина і сенатського регістратора Кирила Попенченка з Нових Млинів.

Петро Іванович Прокопович у 1843 році посадив тутові дерева, а наступного року своїм досвідом у шовківництві поділився з читачами в «Земледельческом журнале», де опублікував статтю «Описание опыта над шелководством весной нынешнего года в с. Пальчики».

Цікаво, що П.Прокопович, І.Зайцев, С.Білоус, К.Попенченко спеціально не навчались розведенню тутових шовкопрядів, та невдовзі набули значного досвіду. Наприклад, у 1846 році у господарстві отця Іоанна Зайцева виростили до 30 тисяч коконів шовкопряда.

Кирило Попенченко та Семен Білоус зайнялися шовківництвом з 1845 року. Засадили сад трилітніми саджанцями шовковиці чорної та білої. І вже наступного року одержали перший фунт (0,453592 кг) шовкової нитки. За три роки намотали 10 фунтів (4,54 кг) шовковини. У своїй статті вони наголошували, що можна добути і більше, але тутові дерева ще малі і не вистачало корму для шовкопрядів. У 1847-му росло 1 400 дерев. Щоб підтримати добрі починання, Імператорське вільне економічне товариство нагородило козака Білоуса насінням шовковиці білої. Чорна шовковиця росла повільно, а вигодуваний нею шовкопряд, давав нитку грубішої якості. Саме тому білу шовковицю саджали більш охоче.

Департаментом сільського господарства на території Російської імперії у 1846 році було проведено 5 сільськогосподарських виставок. Одна із них відбулася в м. Ромнах (на той час Полтавська губернія). Ця виставка проводилась для Полтавської, Чернігівської, Харківської, Курської та Київської губерній з 18 по 23 липня. Найкращу свою сільськогосподарську продукцію привезли 518 власників. Найвищу нагороду виставки, золоту медаль, одержав священик із села Пальчики - отець Іоанн Зайцев. Його шовк визнали найкращим - чистим, тонким і рівним.

Того ж року Імператорське вільне економічне товариство нагородило срібними медалями того ж Іоанна Зайцева та Семена Білоуса за вагомі успіхи в розвитку шовківництва. А наступного року вони ж і священик Богуславський безкоштовно одержали від товариства в нагороду насіння шовковиці і кращі сорти грена шовкопрядів.

Кирило Попенченко та Семен Білоус за власний рахунок у містечку Батурин відкрили школу, яка готувала фахівців з шовківництва. Одним із перших учнів став священик Дмитро Косменко. На той час він - наставник у Батуринському народному училищі. Косменко у “Черниговских губернских ведомостях» писав: «Священники всего удобнее могут действовать при распространении шелководства». В школі шовківництва Попенченко і Білоус «принимают учеников с отеческим попечением и заботливостью об их успехах и поведению». Приміщення школи було світле та просторе, мало все необхідне обладнання для практичного навчання. Вчителі Семен Іванович та Кирило Кузьмич передавали учням школи свій багаторічний досвід. Навчання в школі було платне, 30 карбованців сріблом за літо.

Іноземна машина для розмотування шовкової нитки з коконів шовкопряда була дорогою і складною. Тоді К.Попенченко і С.Білоус у 1847 році сконструювали “машину-витушку” не складної конструкції та просту в користуванні. На ній розмотували шовковину в дві, чотири, шість, вісім і дванадцять ниток, що відповідало 429 – 643 номерам нитки.(Тоді працювало правило, чим тонша нитка, тим більший номер).

Ще на одній виставці у Ромнах у 1848 році представлялися шовковисті кокони та шовкова нитка, вироблені батуринцем Семеном Білоусом. Організатори звернули увагу на високоякісні товари і преміювали Семена Івановича.

Наші земляки Кирило Кузьмович Попенченко та Семен Іванович Білоус узяли участь і в Санкт-Петербурзькій виставці виробів промисловості Російської Імперії в 1849 році. Нитки з Присеймів’я купили австрійські торгові агенти і відправили до Відня, щоб засвідчити, якої високої якості досягло «искусство» розмотування з кокона шовкової нитки в Росії.

І через десять літ Батуринський шовк зайняв достойне місце на Кролевецькій виставці, де був високо оцінений представниками московських фабрикантів – знавців шовківницького виробництва. Попенченко і Білоус уклали з ними угоду на постачання шовкової сировини до Москви.

У 1860 році в школі бджільництва, якою керував Степан Великдан, вигодовано листям шовковиці до чотирьох тисяч тутових шовкопрядів і одержано близько п’яти тисяч коконів. Цього ж року Степан Великдан та пальчиківський священик Іоанн Зайцев із своїми кращими виробами взяли участь у сільськогосподарській виставці в Чернігові.

Про розвиток шовківництва, розведення шовкопрядів в особистих господарствах Батуринського краю в центральних та губернських періодичних виданнях надруковано чималу кількість статей. Секретар Імператорського Московського товариства сільського господарства Маслов С.О. у 1844 році сповіщав у «Земледельческом журнале» у статті «Новые опыты шелководства в Москве и близ Батурина”. Він схвально згадав перших шовководів: поміщиків В.Кочубея, П.Прокоповича, священика І. Зайцева, козака-батуринця С.Білоуса і новомлинця К.Попенченка.

Приводилися підрахунки прибутків: десятина, (на початку XIX ст. це 1,45 га) засаджена трирічними кущами шовковиці, дала 104 крб., а п’ятирічні дали прибуток 208 крб., десятилітні – 416 крб. і т.д. Десятина ж, засіяна озиминою, віддячувала прибутком тільки у 20 крб. Ентузіасти-шовководи сподівалися, що через десять років настане царство шовковиці. Тоді будь-хто займатиметься шовківництвом і матиме добрий зиск.

Мрії С.Білоуса та К.Попенченка не здійснились. М.А.Домантович – дійсний член Російського Імператорського географічного товариства у своїй праці «Материалы для географии и статистики России. Черниговская губерния» робить висновок, що козаки, селяни та невеликі землевласники залишили цю галузь сільського господарства без належної уваги. «Кропотливость и отчетливость труда, требуемые при шелководстве не приходится по душе и привычкам здешнего населения».

У 1865 році на території Батуринського краю шовківництвом продовжували займатись лише в школі бджільництва Петра Прокоповича, якою керував тоді Степан Великдан.

Микола Терех,
завідуючий відділу «Цитадель»
Національного історико – культурного заповідника ”Гетьманська столиця”, член Національної спілки краєзнавців України

• < Попередня
• Наступна >