Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Шовківництво у батуринському краї

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Із колишніх чисельних Батуринських мануфактур до недавнього часу існувало коноплярство, якому на зміну прийшло більш технологічне, пов’язане із виробництвом лляної нитки. Пригадуєте місцевий льонозавод? А, виявляється, ще раніше Присеймів’я славилося і своїм шовківництвом. Започаткував цей промисел ще граф Кирило Розумовський. На жаль, ту орудку наші діди-прадіди не зберегли. Проте цікаво, чого досягли батуринці у цій екзотичній справі.


Ось що розповів нам фахівець.


Шовківництво – одна із найдавніших у світі галузей сільського господарства, яка займається розведенням шовкопрядів для отримання шовковистих коконів. З них розмотують шовкову нитку (з одного кокона до 1,4 км), з якої виробляють натуральну шовкову тканину. В Україні перший шовковий завод заснований у Києві в 1724 році.


У другій половині XVIII століття біля Батурина, за розпорядженням графа Кирила Розумовського, заклали сад тутових дерев та кущів. Завезли грена - яйця шовкопряда. Про ті тутові дерева біля Батурина згадано і в «Описании Черниговской губернии». Однак Батуринське шовківництво того часу належного розвитку не одержало, а після смерті Кирила Григоровича про нього забули. Лише в кінці першої половини XIX століття на шовківництво звернули належну увагу і відродили. На Чернігівщині піонерами цієї справи, по праву, можна вважати поміщиків Василя Кочубея і Петра Прокоповича. Слід згадати священика Іоанна Зайцева із села Пальчики, Семена Білоуса - козака із Батурина і сенатського регістратора Кирила Попенченка з Нових Млинів.


Петро Іванович Прокопович у 1843 році посадив тутові дерева, а наступного року своїм досвідом у шовківництві поділився з читачами в «Земледельческом журнале», де опублікував статтю «Описание опыта над шелководством весной нынешнего года в с. Пальчики».


Цікаво, що П.Прокопович, І.Зайцев, С.Білоус, К.Попенченко спеціально не навчались розведенню тутових шовкопрядів, та невдовзі набули значного досвіду. Наприклад, у 1846 році у господарстві отця Іоанна Зайцева виростили до 30 тисяч коконів шовкопряда.




Кирило Попенченко та Семен Білоус зайнялися шовківництвом з 1845 року. Засадили сад трилітніми саджанцями шовковиці чорної та білої. І вже наступного року одержали перший фунт (0,453592 кг) шовкової нитки. За три роки намотали 10 фунтів (4,54 кг) шовковини. У своїй статті вони наголошували, що можна добути і більше, але тутові дерева ще малі і не вистачало корму для шовкопрядів. У 1847-му росло 1 400 дерев. Щоб підтримати добрі починання, Імператорське вільне економічне товариство нагородило козака Білоуса насінням шовковиці білої. Чорна шовковиця росла повільно, а вигодуваний нею шовкопряд, давав нитку грубішої якості. Саме тому білу шовковицю саджали більш охоче.


Департаментом сільського господарства на території Російської імперії у 1846 році було проведено 5 сільськогосподарських виставок. Одна із них відбулася в м. Ромнах (на той час Полтавська губернія). Ця виставка проводилась для Полтавської, Чернігівської, Харківської, Курської та Київської губерній з 18 по 23 липня. Найкращу свою сільськогосподарську продукцію привезли 518 власників. Найвищу нагороду виставки, золоту медаль, одержав священик із села Пальчики - отець Іоанн Зайцев. Його шовк визнали найкращим - чистим, тонким і рівним.


Того ж року Імператорське вільне економічне товариство нагородило срібними медалями того ж Іоанна Зайцева та Семена Білоуса за вагомі успіхи в розвитку шовківництва. А наступного року вони ж і священик Богуславський безкоштовно одержали від товариства в нагороду насіння шовковиці і кращі сорти грена шовкопрядів.


Кирило Попенченко та Семен Білоус за власний рахунок у містечку Батурин відкрили школу, яка готувала фахівців з шовківництва. Одним із перших учнів став священик Дмитро Косменко. На той час він - наставник у Батуринському народному училищі. Косменко у “Черниговских губернских ведомостях» писав: «Священники всего удобнее могут действовать при распространении шелководства». В школі шовківництва Попенченко і Білоус «принимают учеников с отеческим попечением и заботливостью об их успехах и поведению». Приміщення школи було світле та просторе, мало все необхідне обладнання для практичного навчання. Вчителі Семен Іванович та Кирило Кузьмич передавали учням школи свій багаторічний досвід. Навчання в школі було платне, 30 карбованців сріблом за літо.


Іноземна машина для розмотування шовкової нитки з коконів шовкопряда була дорогою і складною. Тоді К.Попенченко і С.Білоус у 1847 році сконструювали “машину-витушку” не складної конструкції та просту в користуванні. На ній розмотували шовковину в дві, чотири, шість, вісім і дванадцять ниток, що відповідало 429 – 643 номерам нитки.(Тоді працювало правило, чим тонша нитка, тим більший номер).


Ще на одній виставці у Ромнах у 1848 році представлялися шовковисті кокони та шовкова нитка, вироблені батуринцем Семеном Білоусом. Організатори звернули увагу на високоякісні товари і преміювали Семена Івановича.


Наші земляки Кирило Кузьмович Попенченко та Семен Іванович Білоус узяли участь і в Санкт-Петербурзькій виставці виробів промисловості Російської Імперії в 1849 році. Нитки з Присеймів’я купили австрійські торгові агенти і відправили до Відня, щоб засвідчити, якої високої якості досягло «искусство» розмотування з кокона шовкової нитки в Росії.


І через десять літ Батуринський шовк зайняв достойне місце на Кролевецькій виставці, де був високо оцінений представниками московських фабрикантів – знавців шовківницького виробництва. Попенченко і Білоус уклали з ними угоду на постачання шовкової сировини до Москви.


У 1860 році в школі бджільництва, якою керував Степан Великдан, вигодовано листям шовковиці до чотирьох тисяч тутових шовкопрядів і одержано близько п’яти тисяч коконів. Цього ж року Степан Великдан та пальчиківський священик Іоанн Зайцев із своїми кращими виробами взяли участь у сільськогосподарській виставці в Чернігові.


Про розвиток шовківництва, розведення шовкопрядів в особистих господарствах Батуринського краю в центральних та губернських періодичних виданнях надруковано чималу кількість статей. Секретар Імператорського Московського товариства сільського господарства Маслов С.О. у 1844 році сповіщав у «Земледельческом журнале» у статті «Новые опыты шелководства в Москве и близ Батурина”. Він схвально згадав перших шовководів: поміщиків В.Кочубея, П.Прокоповича, священика І. Зайцева, козака-батуринця С.Білоуса і новомлинця К.Попенченка.


Приводилися підрахунки прибутків: десятина, (на початку XIX ст. це 1,45 га) засаджена трирічними кущами шовковиці, дала 104 крб., а п’ятирічні дали прибуток 208 крб., десятилітні – 416 крб. і т.д. Десятина ж, засіяна озиминою, віддячувала прибутком тільки у 20 крб. Ентузіасти-шовководи сподівалися, що через десять років настане царство шовковиці. Тоді будь-хто займатиметься шовківництвом і матиме добрий зиск.


Мрії С.Білоуса та К.Попенченка не здійснились. М.А.Домантович – дійсний член Російського Імператорського географічного товариства у своїй праці «Материалы для географии и статистики России. Черниговская губерния» робить висновок, що козаки, селяни та невеликі землевласники залишили цю галузь сільського господарства без належної уваги. «Кропотливость и отчетливость труда, требуемые при шелководстве не приходится по душе и привычкам здешнего населения».


У 1865 році на території Батуринського краю шовківництвом продовжували займатись лише в школі бджільництва Петра Прокоповича, якою керував тоді Степан Великдан.


Микола Терех,
завідуючий відділу «Цитадель»
Національного історико – культурного заповідника ”Гетьманська столиця”, член Національної спілки краєзнавців України

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове