Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Моє село, для мене ти єдине...

Рейтинг користувача:  / 2
ГіршийКращий 

Нині в Україні надзвичайно багато вимираючих сіл. Боляче, але серед них - і рідна Матіївка. Колись багатолюдна нині зустрічає пустками старих обійсть. Молодь залишає село, що гріха таїти, свого часу так вчинила і я. Та все ж через відстань років повертаюся думками до своєї малої батьківщини, її минулого і теперішнього.


Так склалося, що досі немає краєзнавчого дослідження історії села Матіївки, яке було б цікавім і мешканцям, і любителям історії. Наш земляк-односелець, кандидат філологічних наук Віктор Бондаренко присвятив чимало статей нашому рідному краю. Проте дослідник звертав свій погляд здебільшого на Батурин - колишню гетьманську резиденцію. Хтось зауважить, мовляв, він мав рацію, адже з моменту виникнення і до утворення в 1918 р. Матіївської сільської ради сучасна територія села була передмістям Батурина. Проте впевнена, у мого знаного земляка просто не вистачило часу, щоб розповісти про наймальовничіше село Присеймівського краю. То хочу надолужити, чого не встиг Віктор Миколайович.


До новоутвореної сільської ради віднесли ряд навколишніх хуторів - Бондарів, Веселівка, Довга Нога, Кучугури, Мости, Обирки, Голубів, Каціри, Лопатин, Прохори, Шумейкине, Сині, Ластовещина, Мізі, Дробці. То були поселення з вируючим життям. З роками частина їх отримала нові назви, а більшість припинила своє існування.


Археологічні дослідження показали, що людина на території нашої місцевості з’явилася 5-7 тисяч років тому. Тут проводили археологічні дослідження Юрій Виноградський (Сосницький краєзнавчий музей, 1930-ті рр.), Юрій Ситий (Чернігівський державний педагогічний університет, 1990-ті рр.) та Геннадій Жаров (Чернігівська обласна інспекція охорони пам’яток, 2005-2010 рр.). Ними відкрито пам’ятки неолітичної доби (кінець V-III тис. до н. е.), бронзового віку (кінець III – початок I тис. до н.е.), раннього залізного віку (I тис. до н.е.), слов’янських культур та часів Київської Русі (I – XI ст.). Це були малолюдні та нетривалі поселення. Основними заняттями мешканців тоді було мисливство та рибальство.


На місці сучасної Матіївки постійне поселення виникло не раніше першої чверті XVII ст. і до 1918 року залишалося передмістям Батурина. Дослідник П. Кулаковський наводить свідчення, що близько 1623 р. польський король Владислав IV Ваза видав привілей на осадження Батурина на порожньому городищі якомусь Дригалі, та останній невдовзі помер. 15 квітня 1625 р. Новгород-Сіверський капітан Щ. Вишель видав привілей на порожнє “городище Батурин” своєму підданому Матею Стахурському, який мав збудувати тут місто. Саме від імені останнього – Матея (у російській інтерпретації Матвєя), ймовірно, і походить назва Матіївка (Митяєвка, Митяювка – у джерелах XVIII ст.).


Аналіз топографії Матіївки дозволяє припустити, що спочатку заселялася частина села, що прилягала до Батурина. Враховуючи весняні повені Сейму, безпечно почувалися лише мешканці правобережної надзаплавної тераси - Городищечка. Неродючі, здебільшого піщані, ґрунти мало приваблювали поселенців. Проте з розвитком сотенного містечка Батурина, що з 1669 р. став гетьманською резиденцією, виникає необхідність збільшення житлового фонду.


Потреби резиденції у господарському плані забезпечував гетьманський двір, що розташувався поблизу сучасного Обмачевого. До нього належали навколишні села та угіддя, що перебувають на території сучасної Матіївки. Цей господарський комплекс виробляв різноманітну продукцію: від харчової та ремісничої до послуг по утриманню гетьманської адміністрації. Було задіяно, зокрема, сінокоси на матіївському боці річки. У заплаві Сейму знаходилися гетьманські рибні озера і стариці: Вирище та Сеймище, Лаходи, Печисько та до десяти інших. Риба поставлялася до гетьманського столу, частину її солили, в’ялили, а надлишок продавали.


Найбільші прибутки двір отримував від млинів на Сейму. Цей промисел був дуже розвиненим. Батурин займав третє місце в Україні за кількістю млинів після Києва і Остра. У 1666 році тут діяло 12 млинів на 31 камінь та 8 ступних і валюшних коліс. У 1726 році - 16 клітей (комор) на 50 жорнових каменів, 3 ступні колеса. У 1779-1781 роках - 13 комор на 51 камінь та дві машини з шістьма колами на 11 каменів.


Млинами володіли переважно козаки і старшина, Крупицький та Новомлинський монастирі, а також незначна кількість селян.


Перші відомості про склад населення Матіївки отримуємо з матеріалів так званої Мазепиної книги - опису володінь гетьмана, складеного в 1726 році: “Під Батурином біля млинів належна до двору ... Мазепи, а нині до Обмачівського хутора слобідка Матіївка, а в ній піддані мужики, саме: пахатні (або тяглові, платили повний податок) - 14 дворів...; непахатні (не мали достатньої кількості худоби для сплати за неї податку) - 7 дворів ...; непахатні люзні (ремісники) - 9 дворів...; неплатні, служать до хутора - 52 двори; на послугах - 1 двір; протекціанти (перебували під протекцією, захистом) колишнього генерального судді Івана Чарниша на своїх власних ґрунтах - 3 двори; протекціанти Федора Кочубея - на власному ґрунті - 1 двір, на Кочубеєвому ґрунті - 2 двори”. За цим списком у Матіївці нараховано 89 домогосподарств.


Це ж джерело вказує, що в Матіївці мешкали мірошники, які обслуговували водяні млини на Сейму, і подає їхній поіменний список. Серед них власниками млинів були Максим Коломієць, Хома Мізь, Павло Чавусенко, Лук’ян Гаврученко, вдова Уляна Загорульчиха, а решта, очевидно, працювала по найму на млинах інших власників.


На скільки постраждали слобідки Матіївка та Городищечко під час погрому Батурина військами Меншикова 1708 р., однозначно сказати важко. Тогочасні джерела свідчать про тотальне знищення міста разом з населенням (“перебили і старих і малих, не оглядаючись на стать та вік... взяли 40 гармат. Спалили місто і 30 млинів, що стояли на річці Сейм. Все пограбували”). Не спростованим є факт перебування російського війська під час цих подій на території Матіївки. У недосяжних для батуринських гармат хатах слобідки розміщувався штаб Меншикова. У грунті слободи Городищечка ще довгий час по тому знаходили чавунні ядра та кремені від замків рушниць.

Указом імператриці Анни Іоанівни від 11 липня 1740 р. Батуринська волость передана у відання полкових командирів для утримання на її землях кінного заводу. У Батурині та прилеглих слободах Гончарівці, Матіївці і Горбанівці гвардії відійшов 171 селянський двір. Військові порядкували до 1750 року, поки тут постала гетьманська резиденція Кирила Розумовського. Гетьман неодноразово висловлював бажання “город Батурин распространить и населить знатными домами”.


У місті і на його околицях починалося масштабне будівництво: цегельня (1751 р.), лісопильня (1751р.), сирний завод (1751 р.), суконна мануфактура з вівчарським заводом (1756 р.), свічкова фабрика (1757 р.), винокурня, солодовні, шинки та ряд інших підприємств і споруд, в тому числі і гетьманські маєтки. Місто наповнювалося великою кількістю приїжджих робітників, були забезпечені роботою і місцеві жителі. У цей час поблизу сучасної Матіївки існували хутори Проценків (від його назви походить відомий мешканцям села мікротопонім Проценковщина), Сині Онучі, Довжик, Буди та Ципкін.


У писемних джерелах середини ХVІІІ ст. є згадка про дерев’яну церкву Введення Пресвятої Богородиці, яку, за бажанням К. Розумовського, у 1778 р. з Гончарівки перенесено на правий берег Сейму. «Для селенцев Митиевки и Городищечка» під час водопілля було складно здійснювати християнські треби в батуринських церквах. Перевезений храм було освячено 1781 р. на честь Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова. Первісний план церкви після перенесення зберігся: чотиригранний бабинець, восьмигранний центр і шестигранний вівтар


Наприкінці ХVІІІ ст. при Батурині через річку Сейм діяло дві поромні переправи, одна з яких належала Батуринській волості, а інша – Новомлинському жіночому монастирю Це транспортні артерії, які сполучали Матіївку з протилежним берегом.


Уже до середини ХІХ ст. на території сучасної Матіївської сільської ради існувала значна кількість хуторів, що ілюструє карта Чернігівської губернії 1855 р. та збірник “Списки населених місць Чернігівської губернії по даними 1859 р.” Селяни засновували на цих хуторах переважно односімейні господарства, де зводилося від 1 до 10 хат.


Сучасне поселення Мости складалося з двох хуторів - Піски та Мости. У 1856 р. разом вони мали 10 дворів та 49 жителів.


«Опис Чернігівської єпархії» (1874 р.) наводить кількість парафіян Іоанно-Богословської церкви, що безпосередньо вказує на кількість населення Матіївки з навколишніми хуторами: у 1790 р. - 417 осіб; у 1860 р. - 685 осіб, з них 334 чоловіки та 351 жінка.


Із цього ж джерела дізнаємося, що настоятелем згаданої церкви був Симеон Климентович Бєглевський. Ця постать заслуговує на окрему увагу. Син псаломщика народився 1826 р. у Сосницькому повіті. Після закінчення повного курсу семінарських наук, 8 вересня 1849 р., рукоположений в священники Іоанно-Богословської церкви. З 1854 р. протоієрей Симеон був наставником, законоучителем Батуринського народного училища. Не шкодуючи власних сил, священник щодня долав на човні Сейм, поспішаючи до своїх учнів. В останні роки вчителювання серед учнів було чимало правнуків його перших вихованців. Отець Симеон брав активну участь у громадському житті. Був нагороджений орденом Святої Анни ІІІ ступеня та орденом Святого Володимира ІV ступеня.


У 1898 р. при самій церкві була відкрита школа грамоти. Через чотири роки в школі навчалось 50 учнів - 35 хлопчиків і 15 дівчаток.


Після смерті протоієрея Симеона, за рішенням Конотопського повітового зібрання при Чернігівській губернській земській фельдшерській школі, було засновано стипендію імені Симеона Бєглевського.


До речі, у 1902 р. кількість прихожан Іоанно-Богословської церкви складала 1574 особи, які проживали у 180 дворах. Нині, через сторіччя, нас вчетверо менше.


Між іншим... В Україні є два села з назвою Матіївка - наша та на Рівненщині. Звісно, наша найкраща...


Наталія Саєнко-Калініченко,
завідуюча відділом «Археології»НІКЗ ”Гетьманська столиця”


На знімку: сільський клуб у с. Матіївка

У зв'язку з активізацією спамерів коментарі тимчасово відключено

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове