Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Вишивка - поезія душі й оберіг

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Думаю, кожен погодиться з цим висловом. Адже саме у вишивку людина вкладає свої почуття, іноді щасливі, а іноді сумні. Для когось це просто захоплення, а хтось вважає це справою для душі, для серця. Наша ж подорож вишивковою стежиною привела нас до мальовничого села Голінка, де нас привітно зустрів Віктор Афанасійович Герасименко зі своєю дружиною.


Не характерне для чоловіків захоплення з’явилося у нього, ще на початку 80-х рр.., коли до них приходила вечорами сусідка дивитися телевізор, вона брала з собою вишивку, яка й зацікавила молодого чоловіка. Віктор Афанасійович спробував вишити троянду, і вона в нього розквітла на клаптику тканини.


Та якось потім не було часу цим займатися, мабуть, і великої охоти теж не було. А коли одружився з Галиною, яка, до речі, гарно в’яже. Почав вишивати, спочатку квіти на мішковині. Надихала на роботу дружина, жартома називає її своєю музою. Галина весела, добра, щира, любляча. У цій гармонії виходили чудові картини, одну з яких творець подарував у музей нашої школи. А потім до його рук потрапили схеми ікон, картин на біблійну тематику. Вони захопили майстра. І неспроста. Він завжди прагнув до прекрасного, адже працював директором сільського Будинку культури з 1998 по 2010 рік.


Вишиває пан Віктор свої картини, а їх у нього дуже багато, переважно взимку, коли роботи надворі менше. Одну вишиває, буває, й три зими, адже в картинах приблизно по 120 тисяч хрестиків, а розміром вони до 1,2 м на 1,5 метра. Клопітке заняття підбирати нитки, адже бере їх Віктор Афанасійович не з клубочків, а розпускає жіночі різнокольорові хустинки. Можна сказати, хустинки захищають жінок, адже недарма з давніх-давен жіночки не мали права ходити з непокритою головою, а тому, на мою думку, нитки з хустинок стають оберегом в картинах вишивальника. Адже інколи, як розповідала дружина майстра, вишиті ікони творять чудеса, а які - це вже особисте. Деякі нитки з хустинок, коли темніє в кімнаті, світяться яскравим світлом на іконах. Найлегше й найцікавіше для майстра вишивати обличчя. Свої ікони ніколи не перешиває, лише один раз дошив біля губ хрестик іншого кольору Божій Матері та маленькому Синочку, здалося, що вони сумні й плачуть, а добавив по одному хрестичку, і почали вони посміхатися. Усі ікони освячені в церкві.

Коли майстер вишиває свої роботи, усе навколо перестає для нього існувати. А інколи, проходячи біля місця, де лежить його вишивка, боїться туди й глянути, бо як подивиться, то й сяде вишивати, а по господарству ж робота.


Повертаючись до Бахмача через Тиницю, не могли не заїхати до енергійної, душевної, красивої жінки Мирослави Степанівни Моргун. Вона завзята вишивальниця. Скільки виробів власними руками виготовила майстриня! Усі роботи Мирослави Степанівни присвячені українським звичаям, традиціям, національному колориту, кожна з них створює атмосферу спокою, гармонії, доброти та душевного тепла. Вишиванки, рушники, картини, ікони, сукні. Від них просто неможливо відвести погляду. І не тільки краса, а й майстерність Мирослави Степанівни вражає. Кожна вишивка виконана чисто, без жодних вузликів. Цією справою займається вона з дитинства, тому може похвалитися цілими скринями виробів.


Які тільки візерунки переплетені на цих прекрасних вишивках: квіти, пташки, різні види рослинних і геометричних орнаментів. Особливо мені в душу запали рушники. Візерунки для яких майстриня бере з різних журналів, поєднує узори, характерні для різних регіонів України, особливо полюбляє орнаменти зі Львівщини. Вишиває дуже швидко, за декілька днів може вишити рушник. Надихає Мирославу Степанівну чоловік, який є її підтримкою та опорою.


Мирослава Степанівна не тільки гарна майстриня, а й прекрасна людина! ,,Ніхто з мого дому не йде, не спробувавши кави”, - каже господиня. І це, справді так, адже кава в майстрині, дійсно, смачна.


Також любить вишивальниця моменти, коли дарує свої роботи людям, які зі щасливим виразом обличчя приймають їх. А очі в цей момент сповнені доброти та подяки. Одну зі своїх робіт Мирослава Степанівна подарувала й нам, а вишитий рушник своєї свекрухи Василини Леонтіївни Моргун (Бадай) з с.Тиниці - Бахмацькому районному історичному музею.


Вишивка – це стан душі. Тому й повертаєшся до неї. А наша подорож Бахмаччиною крокує далі в пощуках цих оберегів та їх авторів.


Шевченко Юлія,
учениця 10 класу ЗОШ №4.
Антоніна Василівна Ворона,
учитель української
мови та літератури.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове