Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Звідси починається все

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

У Дмитрівку завітав випадково, запросив у подорож активіст партійної організації Аграрної Партії Юрій Вовкогон - у автівці було вільне місце. Селище давно не відвідував, то подався за компанію, сподіваючись зустрітися із давніми знайомими. А ще хотілося почути аграріїв – представників чи не єдиної політичної сили, що твердо стоїть на позиціях заборони поспішного продажу українських чорноземів.


Засніжена Дмитрівка зустріла ледь почищеними безлюдними вулицями. За два десятки років так і не звик до порожніх, чорних віконних зіниць колишнього міcцевого кафе, що нагадує сталінградську руїну.


Одним з перших з’явився Григорій Антонович Михайлюк – колишній головний агроном, а пізніше і голова місцевого колгоспу, і очільник селищної ради. Підходили все більше люди поважного віку, поцікавився, чому так.


- Молодь з Дмитрівки тікає... А що тут робити!? Колись працювало два десятки підприємств, а тепер... З`їжджають, хто куди, найініціативніші подалися в Росію, у Білорусь, освоюють трудовий ринок Польщі.


Школа розрахована на кількасот учнів, а наповнена менш ніж на третину, так з року в рік – оце вам і відповідь.


Угледів давнього знайомого Миколу Михайловича Кузьменка.


- Вирішив і сам підтримати Аграрну партію, потрібно гуртуватися - терпець уривається. Зустрінемося випадково двоє-троє серед вулиці, переговоримо, побідкаємося – на тому і кінець. А проблем - безліч, як місцевого рівня, так і державного. Найбільше непокоїть земля – єдине, що не видурили ще у нас за безцінь. А все до того йде. Ну, як можна продати землю, та ще й у такий невизначений час. Не для того наші батьки проливали кров, захищаючи рідний край, щоб торгувати найціннішим. Хіба це не те ж саме, що продати Вітчизну, - ділився дмитрівчанин. – А у селищі скільки невдоволених земельним питанням. Потрібно готувати депутатський корпус, приводити до влади чесних, відповідальних людей. У першу чергу це стосується місцевого рівня, бо звідси починається все.


* * *


Пішла з життя родичка, було Олександрі Олександрівні 89. Скільки до неї хвороб вцепилося, та найбільше бідкалася з питанням: ”Кому дістанеться земля!?” Тепер і сам думаю…


Борис Бобришев

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове