Почнемо з того, що є найболючішим для всієї України, - демографії. Станом на  1 січня 2008 року на території сільської ради проживало 1372 мешканців. Це Халимонове безпосередньо і колишні хутори, нині села: Мовчанів - 178, Глибоке - 150, Калинівка - 127, Петрівське -62. Якщо порівняти з даними останнього перепису (2001 рік), зменшення незначне – тоді було 1478. Хоча звичайно, буму народжуваності не спостерігається – у дитячому садочку, що був збудований свого часу (за головування В.М.Сіденка)на 120 місць, зараз 15 діток. Населенні пункти розкидані на великих відстанях, тож і з дорогами, звісно, проблеми є чималі. Так, ще з 2005 року сільська рада стукає в усі чиновницькі двері, аби посприяли у будівництві дороги на  Калинівку. Село практично відрізане від життя, говорить Олександр Миколайович, навіть „Швидка допомога” відмовляється їхати по такому бездоріжжю. Щоправда, перша медична є – і в Калинівці, і в Петрівському ( це крім Халимонового) працюють ФАПи (фельдшерсько-акушерські пункти). 

 

У культурному центрі села  - клубі заробляють на своє прожиття проведенням дискотек, заодно гріються – як і всі клуби в районі, разом з бібліотеками, що давно не опалюються.

Будемо сподіватися, що газифікація, яка наразі ведеться в селі, принесе тепло і в культурний осередок. Може, тоді й спортсмени халимонівські згадають, що є порох в порохівницях? І знов оживе спортзал, який подарував односельцям Василь Сіденко?

Та повернемось на землю. Отже, газифікація. Підводять газ до 328 осель, із серпня 2008 року, підводний газопровід і ГРП вже є, проведені всі вуличні мережі. А допомогли людям підвести газ до домівок, як мені і в селі говорили, виручені гроші за майнові паї – заїжджі інвестори своїми цінами „підігнали” й місцеве сільгосптовариство - і халимонівці враз опинилися з грошима. Бо де ж ті великі заробітки у селі? Теж, як і весь район, по столицях їздять.

Гроші є де тратити: у Халимоновому три магазини, по селах-хуторах організована виїзна торгівля.
Цікавлюся у голови, що найбільше заважає працювати. Олександр Миколайович, ні на мить не замислившись, відповідає: „Папери”. Директиви, звіти та інша бюрократична белетристика, серед яких трапляються просто анекдотичні „перли”. Приведу один, аби не підвести розповідаючого, не називаючи відправника: треба було підрахувати всі дерева на території сільської ради, визначивши кожне конкретно - за породами.

І - проблемка що називається з тих, які не надто афішуються, але від яких нікуди подітися. У прямому сенсі  - нікуди. Місця, що звуться „загального користування”. На подвір`ї школи вбиральні – на вулиці, ще ті, допотопні; у сільській раді ( у цьому ж приміщенні – і ФАП) взагалі відсутні... не буду все перераховувати, але ж – там дітки, а там - люди працюють. Та й взагалі – XXI століття на дворі. Вибачте, але це життя, воно складається і з таких дрібниць.  До нових зустрічей.