Якщо про поетичні уподобання можна сперечатися, то голос Наталі – то беззаперечний, відомий факт для бахмачан, що хоч раз чули той диво-голос. А вірш цей під назвою “Наталії Тищенко” написала теж бахмачанка – Тетяна Стрикун, директор районного історичного музею. Він входить до збірки “Маю честь запросити”, що нещодавно вийшла з друку в Ніжинському видавництві “Аспект-Поліграф”. В цій збірці знайдете ще “наших”: В.О.Котлобулатова з Бахмача, О.І.Фостій з Фастовців, Оксана Монько з Терешихи і вже знайома нашому читачеві Мотрона Лапа з села Зеленівка. Всі вони – аматори поетичного слова. До того - були ще збірки, куди входили вірші Мотрони Миколаївни: два видання “Ми запрошуємо вас” (2006 р.), “Серця трьох поетів”(2007 р.) В підготовці до друку поетичних альманахів допомагала Бахмацька районна бібліотека, яка, в свою чергу, видала своїми силами і книжку М.Лапи “Калинова моя гіркота”. “Історико-художня лірична фотоілюстрована проза” назвала її авторка. А можна по праву назвати – дослідженням. І якщо про вірші можна сперечатися, який більш чи менш вдалий, подобається чи ні, то ця праця заслуговує на беззаперечну повагу до автора, людини величезної працелюбністі і надзвичайної сили духу.

 

Історія зниклого хутора, що прожив 50 років: останні жителі виїхали в 1979 – і Баланін зник з території Куріньської сільської ради. Та баланінці не хотіли, щоб він зник з пам”яті – і зустрічалися на тому місці в 1999, в 20-річчя сумної дати. Такі ж небайдужі, як Мотрона. Якби всі так любили свою “маленьку Батьківщину”, Україна могла б написати отак свою історію - найправдивішу. Бо писали б її самі люди.

Від самого початку – 1929 року, колективізація, голодомор, війна, післявоєнне відновлення – все вмістила ця праця, по крихті зібрана. Мотрона Миколаївна – не фахівець, не історик, не посадовець, просто неспокійна душа - шукала людей, писала листи, збирала фотографії ( серед них є унікальні), складала план-розташування всіх дворів, список всіх сімей, що там проживали. Сама давно борючись з важкою хворобою, в перервах між лікарнями, творила. Так книга пам`яті Балабіна народжувалась. Редагування, комп`ютерний набір, верстка – кропітка робота працівників районної бібліотеки, колег автора, яка працювала бібліотекарем в Зеленівці. (До речі, і в Зеленівку потрапивши, Мотрона Миколаївна теж історією села цікавилася, як рідним). Ось так, в цьому році, і вийшла книга “Калинова моя гіркота”.

Ще раніше на цю ж тему друкувався в “Пораднику” вірш поетеси – вчительки з Курені Т.Федорової – “Елегія вимерлим хуторам”. Цей поетичний біль закінчується так:

…Калина-удова під тином…
Болить мені моя Вкраїна.
А чи синам її болить,
Що інших научають жить?!