Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Цікаві люди – цікаві зустрічі
/ 0
- Деталі
- Категорія: Цікаві люди - цікаві зустрічі
- Опубліковано: П'ятниця, 10 грудня 2010, 12:36
Борис Тимофійович Бобришев працює в районній газеті „Голос Присеймів’я” ще відтоді, коли вона звалась „Радянське село”.
„Фотографію треба дивитися, а не говорити про неї...
Дуже жалкую, що пішли з життя, не дочекавшись новітніх технологій, фотографи нашого краю. Звичайна річ, вони б подивувалися можливостям сьогоднішньої апаратури. А разом з тим стає прикро від усвідомлення, що культура фотографії, започаткована у передвоєнні роки, яка існувала тривалий час, сьогодні занепала - і вже не побачиш в альбомах високохудожніх портретних, сімейних знімків. Знімає зараз ледь не кожен, а от таку майстерність, як бачив, наприклад, у свого знайомого - колійника з КМС-285 Куліша, зустрічаю доволі рідко. Саме це наштовхнуло колись на думку започаткувати гурток, який діяв при районній дитячій бібліотеці. Тоді ж проводились фотоконкурси на кращі роботи, і скажу, приємно було бачити щиру зацікавленість моїх гуртківців у результаті своєї праці: так, вони усвідомлювали, що фотографія – це трудомісткий процес, де треба прагнути досконалості, а не просто „клацати” кнопкою. І взагалі, коли в дитини є хобі, то це шанс, що вона не потягнеться до пляшки портвейну чи макової соломки...” На виставці були представлені й роботи юних фотогуртківців.
Любарець Микола Васильович:
„Про фотографію можна говорити безкінечно, фантазія для фотографії – безмежна. Я теж, до речі, починав із гуртка в школі.
Люблю працювати з людьми – тобто портретом, адже це обов’язкова складова роботи в фотостудії (працює Микола Васильович в Києві). Люблю ходити на фотополювання...” І вполював об’єктив Миколи Васильовича напрочуд цікаві й зворушливі моменти життя природи і людини, багато на виставці його пейзажів, пам’яток архітектури.
Картинною галереєю можна вповні назвати зал робіт Олександра Григоровича Харитоненка. Улюблений жанр автора – натюрморт.
„Він надає більше можливостей для творчості, варіативності. Адже в пейзажі, наприклад, фотограф нічого не може змінити – треба лише вловити неповторність моменту, і це, звичайно, потребує багато вільного часу. Хоча в натюрморту є свої труднощі: і кольорова гама, і реквізит, і сама технологія зйомки”. Натюрморти Олександра Григоровича змушують задуматися, постояти біля картини, кожен може знайти в ній свою, „підводну частину айсберга” (за теорією Е.Хемінгуея, на поверхні твору лежить лише 1\8 частина його, головне – під водою). Хоча сам автор говорить, що не треба так уже філософськи підходити до всіх його робіт, головне в фотографії – настрій. І на моє запитання ”Що ж це таке – художня фотографія?”, бо в нас, глядачів, виникли суперечки щодо предмета, відповів так: „Як на мою думку, коли робота викликає емоції, то не обов’язково – позитив, радість, це може бути й сум, і обурення, значить, вона - художня”.
Олександр Григорович також навчав дітей улюбленій справі, 2006 року його гуртківці зі школи №1 були першими на обласній виставці екологічної тематики.
Отак ми знову повертаємось до цієї думки: дітям потрібні фотогуртки, навіть у час високих технологій фотографія може бути просто пам’ятним знімком, а може – витвором мистецтва.
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису