Погрішу проти істини, якщо скажу, що буваю тут часто. Та коли забігаю на хвильку, хочеться залишитись – призупинити повсякденну метушню і насолодитись благотворною тишею. Мені завжди здавалась ця атмосфера особливою, тут навіть час плине, на мою думку, в іншому вимірі.

Вітаюсь з привітними господинями - Лідією Степанівною Шамковою і Світланою Григорівною Сергієнко, з іншого залу доброзичливо посміхається Надія Костянтинівна Кочерга. Читаючі бахмачани вже, напевно, зрозуміли, про яку таку особливу оселю хочу розповісти –так, це міська наша бібліотека. Якщо навіть забула б про завтрашнього Миколи (була у них 18-го), то нагадав би калейдоскоп видань на столі - просто біля входу зустрічає Святий Миколай. Ця виставка – чільна, а ще в залі, на всі смаки- виставки книг, періодики. Про мову і про рідний край, про історію і день сьогоднішній. Ось тільки мені, наприклад, не вистачає новинок сучасної літератури, читаю про них в центральній пресі, чую, що є такі, приміром, як Андрухович і Жадан, а прочитати їх в Бахмачі не маю змоги. Де б знайшовся такий благодійник, щоб віз українські бестселери в провінцію нашу, як то робить «хрещений батько» міської? Про кого мова, бахмачани старшого покоління, напевне, знають, а для інших - трохи розповім. Важко визначити, хто є хто, з дня сьогоднішнього. Люди схильні вбачати в діях інших певний зиск, вигоду, мабуть, мало вже хто вірить в чистий альтруїзм. Втім, судіть самі. 

 

Анатолія Васіна я, наприклад, пам’ятаю ще по шкільних концертах, де автор цієї статті декламувала, а відомий всій школі комік гуморив. Ще тоді всі пророкували йому артистичне майбутнє. Так воно і сталося. Згодом бахмачани зустрічали земляка, котрий став столичним жителем ( тоді-Москви), в залі районного будинку культури – як організатора гастролей зірок кіно та естради Союзу. Так ми побачили «живих» ( і навіть – без лапок, адже деяких вже немає): Є.Моргунова, Н.Крачковську, Г.Віцина,С.Світличну, З.Кірієнко, Н.Варлей, О.Аросєву та багато-багато інших з тих, що вже стали легендою. Шкода, що перервалась ця концертна “лафа” для бахмачан, мабуть, зірки сучасні не рвуться в провінцію чи гонорари зіркові заломлюють, а може тому, що ми тепер-закордонні.

Тож я до того й веду, аби на наших теренах «виріс» такий ось меценат – тепер вже наших, незалежних, зірок би привозив. А то ви самі знаєте, коли до нас зіркові хвилі докочуються – у кампанії передвиборчі, в меценатах у нас нині ходять політики. Так вони ж за те дивіденти мають – на виборах.

А наш земляк? Ну, за концерти, зрозуміло, артисти гонорари отримували, тут – не голісінький ентузіазм, а ось за бібліотеку дбав просто…з любові. Та й не просто дбав, а врятував для міста, можна сказати. Бо ходили тоді такі чутки, що й закриватимуть чи продаватимуть її – смутні часи були. Чому – «з любові»? Бо ще юнаком, і ще тоді Толік днював і ночував, як мовиться, в міській, був добровільним помічником , це його слова:»Якби не став артистом, то став би бібліотекарем». Та треба дякувати Богу, що став, бо будучи бідним бібліотекарем, навряд чи врятував би її. А тепер її так і називають в Бахмачі – «Васінська». Сучасне затишне облаштування і величезний фонд популярної літератури в платному залі – це його, меценатська справа. А що платний – так бібліотека тепер може направляти ті кошти на постійні нужди, сам Анатолій Іванович з того зиску аж ніяк не має. Хіба що – славу серед земляків. То хіба це не найкраще багатство?

А на стіні читального залу розташована невеличка виставка-стенд «Немає кращої землі, ніж та, що зветься рідним краєм». І серед інших, в якійсь мірі відомих, бахмачан скромно стоїть і його фото – Анатолія Івановича Васіна.

Лідія Степанівна розповідає ще про одне давнє починання Анатолія – театр. І так захоплено, що навіть мені роль в майбутньому спектаклі вже пропонує. Хоча театру зараз немає. Не знаходиться, говорить, ентузіаста-організатора, а артисти-читачі й досі ходять, питають, коли ж будуть продовжувати. А тоді Анатолій, ще студентом, зібрав їх, ентузіастів, в аматорську трупу, ставили п’єси, здебільше - українського репертуару. Виступали навіть в селах, Лідія Степанівна говорить, що зали були переповнені. Згодом розпався театр, а вона й нині з жалем згадує невтілену їхню мрію: «А яка ж Проня Прокопівна була!» – «За двома зайцями» залишилось незавершеним.

А я особисто згадую захоплюючу виставу московських артистів, присвячену пам’яті Володимира Висоцького (1938-1980 рр.), в 1998 році і теж – в стінах бібліотеки. До речі, про стіни. Збудоване це приміщення по вулиці Пролетарській в 1970 році, а працює взагалі – з 1950-го.

І теж – до речі, про бібліотеки взагалі і про книжкові фонди зокрема прошу відповісти мені директора централізованої бібліотечної системи Бахмацького району С.М.Туз. Світлана Миколаївна говорить, що на державному рівні прийнята програма поповнення бібліотечних фондів. Так, в 2007 році на книжки і періодику було виділено 25 тисяч гривень.

Багато це чи мало для Бахмацького району? Це – як читати. До речі, поки я була в бібліотеці, прийшло два читача. Один – пенсіонер, до художньої підійшов. Молодий, явно, студент – до довідникової літератури. Читають люди!

А держава, будемо сподіватися, стане нарешті рідною матір’ю, а не мачухою національній культурі. Та меценати й ентузіасти, як відомо з досвіду, люблять її більше.

А Васін А.І. – нині Заслужений працівник культури Росії, продюсер, не забуває «малу» Батьківщину. Ось і в минулому році привозив в Чернігів артистів зі знаменитої Таганки. Грає і сам. Минулого місяця відзначив 50-річчя. Вітаємо! Думаю, нам є за що побажати нашому землякові многії літа.